Агрофірма уклала договір оренди земельної ділянки з покійницею

Власник спірної землі, що знаходиться неподалік Рівного, звернувся за захистом порушених прав на землю до суду.

Наприкінці грудня 2022 року суд першої інстанції повністю задоволив позовні вимоги позивача, скасувавши державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1, 1054 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також зобов’язав відповідача повернути позивачеві спірну земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства».

Товариство з обмеженою відповідальністю з таким судовим рішенням не погодилось та оскаржило його до Рівненського апеляційного суду. В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що висновки місцевого суду не відповідають обставинам, а дата на договорі оренди могла бути проставлена після його укладення, тому оскаржуване рішення слід скасувати, та ухвалити нове — про відмову позивачеві у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції відхилив апеляційну скаргу агрофірми, вважаючи рішення суду попередньої інстанції обґрунтованим та законним.

Із матеріалів справи відомо, що позивач є власником спірної земельної ділянки, яку він успадкував після смерті попередньої власниці М., що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом.

Згідно з копією договору оренди землі, між М. та ТзОЗ у 2018 році укладено договір, за яким агрофірмі в оренду передано належну орендодавцю земельну ділянку на 7 років.

Але є один нюанс — жінка за рік до укладення договору оренди померла, тому ТзОВ користується земельною ділянкою без відповідної правової підстави.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з позицією суду про те, що відповідач володіє спірною земельною ділянкою за відсутності вчиненого правочину, а це порушує права позивача як власника, позбавляє його права вільно розпоряджатися та користуватися земельною ділянкою, зокрема, передавати в оренду для обраного ним орендаря.

За приписами ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов’язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тому ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усуненням перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду  у своїй постанові від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц.

Окрім цього, стала судова практика закріплює право на звернення із негаторним позовом впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.11.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Виходячи з того, що законний власник земельної ділянки стверджує про порушення його права власника, наявність перешкод у його здійсненні з огляду на перебування земельної ділянки у володінні відповідача, а також беручи до уваги той факт, що станом на дату укладення договору оренди землі, орендодавець за договором була покійною, і цей факт відповідачем не спростований, Рівненський апеляційний суд прийшов до переконання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення місцевим судом.

Спосіб задоволення позовних вимог — шляхом повернення земельної ділянки та скасування рішень державного реєстратора, на дамку колегії суддів, є належним способом відновлення порушених прав позивача.