Передача виконавчого провадження до іншого органу ДВС не впливає на строк пред’явлення виконавчого листа до виконання — КЦС ВС

У листопаді 2015 року державний виконавець закінчив виконавче провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу ДВС), оскільки боржник зареєстрований за іншою адресою, ніж вказана у виконавчому листі. У лютому 2018 року було прийнято рішення про знищення виконавчого провадження через його пошкодження внаслідок затоплення. У липні 2022 року державний виконавець просив суд видати дублікат виконавчого листа.

Суд першої інстанції задовольнив подання державного виконавця, оскільки виконавчий лист втрачено під час його пересилання між підрозділами ДВС, тобто за обставин, які не залежали від дій стягувача.

Апеляційний суд скасував судове рішення районного суду та відмовив у задоволенні подання, вказав, що виконавче провадження було закінчене, на момент звернення державного виконавця з поданням до суду сплив трирічний строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.

Колегія суддів акцентувала на обов'язковості судового рішення (статті 129, 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 18 ЦПК України) і вказала, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до п. 6 розд. V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 2 квітня 2012 року № 512/5, виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі, якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби.

Доказів спрямування виконавчого листа до іншого відділу ДВС немає, що, зокрема, підтверджується актом знищення документів.

Рішення апеляційного суду, за яким видано виконавчий лист, не виконано.

Згідно з підпунктом 17.4 п. 1 розд. XIII «Перехідні положення» ЦПК України в разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Суд першої інстанції, встановивши, що виконавчий лист було пред'явлено до примусового виконання стягувачем у січні 2015 року та втрачено під час його пересилання між відділами ДВС, тобто за обставин, які не залежали від волі стягувача, а рішення суду не виконано, дійшов правильного висновку про задоволення подання державного виконавця про видачу дубліката втраченого виконавчого документа.

Передача виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого не впливає на обчислення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Факт втрати виконавчого листа є свідченням неможливості виконання рішення суду, а обставини, за яких це сталося, не можуть негативно впливати на права стягувача. Відсутність виконавчого листа, своєчасно пред'явленого стягувачам, перешкоджає виконанню рішення суду та порушує його права.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що, на відміну від остаточного закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документа стягувачу, при зміні органу державної виконавчої служби чи його компетенції, передачі матеріалів виконавчого провадження до іншого органу ДВС стадія виконання судового рішення не припиняється і не переривається. Отже, правила частин 5 та 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» (ч. 3 ст. 23 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження») не застосовуються.

Постанова Верховного Суду від 8 березня 2023 року у справі № 2-2236/12 (провадження № 61-12778св22) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/109479803.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

За повідомленням прес-центру Верховного Суду