Позивач не довів у суді факт безпідставного набуття відповідачем коштів

Через відсутність у матеріалах справи доказів такого передавання грошей, а також через нікчемність попереднього договору купівлі-продажу будинку, Рівненський апеляційний суд залишив апеляційні вимоги представника позивача без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції — без змін.

Із матеріалів справи відомо, що влітку 2021 року між позивачем та відповідачкою був укладений попередній договір купівлі-продажу будинку в одному з сіл Рівненського району.

У договорі сторони погодили умову, що позивач передав, а відповідачка отримала забезпечувальний платіж на підготовку документів до продажу будинку, погашення заборгованості та інше, і ця сума є невід’ємною частиною договірної ціни об’єкта нерухомості та має статус завдатку.

Цей договір нотаріально посвідчений не був.

Оскільки відповідачка порушила зобов’язання, позивач звернувся до місцевого суду з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу будинку.

Суд першої інстанції відмовив позивачеві в задоволенні позову, мотивуючи своє рішення тим, що наявність у договорі підпису сторін не підтверджує факт отримання відповідачкою грошових коштів від позивача, а докази передання коштів у матеріалах справи відсутні.

Представник позивача оскаржив це судове рішення в Рівненському апеляційному суді, наполягаючи в апеляційній скарзі на його скасуванні та ухваленні нового рішення — про задоволення позовних вимог його довірителя.

Суд апеляційної інстанції залишив апеляційні вимоги представника позивача без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Ч.1 ст.546 ЦК України визначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 570 цього Кодексу, завдатком є грошова сума або нерухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ч.ч. 1, 3 ст. 571 ЦК України визначені правові наслідки порушення або припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком, відповідно до яких у випадку, якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо ж з вини кредитора — він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

У разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання, завдаток підлягає поверненню.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише у разі наявності зобов’язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір вважається нікчемним.

Оскільки укладення такого договору між позивачем і відповідачкою було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, який згідно із положеннями ч.1 ст. 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, то недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору вказує про його нікчемність відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України.

Нікчемність попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна унеможливлює стягнення грошових коштів на підстав статті 517 ЦК України, якою визначено правові наслідки порушення або припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком.

Представник позивача у суді попередньої інстанції не зміг пояснити за яких обставин, як саме та коли відбулося передання грошових коштів відповідачці та не надав жодних доказів такого передання і під час перегляду справи в апеляційному суді.

Більше того, позивач не довів факту безпідставного набуття відповідачкою грошових коштів, тому позов про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу будинку не підлягає до задоволення.