Тотожними позови можуть визнаватися лише за правилами одного виду судочинства – КЦС ВС

Позивач просив районний суд відшкодувати йому моральну шкоду, завдану Департаментом соціальної політики міської ради, оскільки суд в іншій адміністративній справі визнав протиправними дії відповідача щодо призначення йому житлової субсидії та зобов’язав його здійснити відповідну виплату.

Суд першої інстанції прийняв позовну заяву до розгляду в спрощеному провадженні, а потім ухвалою, яку апеляційний суд залишив без змін, закрив провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, врахувавши, що позивач уже заявляв тотожні позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди до відповідача в адміністративній справі, вони були розглянуті по суті й адміністративний суд відмовив у їх задоволенні.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду змінив попередні судові рішення в мотивувальній частині, зробивши такі правові висновки.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що в адміністративній справі частково задоволені вимоги позивача: визнано протиправними дії Департаменту соціальної політики міської ради, зобов’язано його здійснити виплату житлової субсидії позивачеві, у задоволенні решти позовних вимог, у тому числі про відшкодування моральної шкоди, відмовлено.

Як рішення суду першої інстанції, так і постанова суду апеляційної інстанції в адміністративній справі містять доводи щодо позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди. При цьому позивач в апеляційному порядку оскаржував рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Оскаржував він у цій частині судові рішення і в касаційному порядку.

Отже, у межах адміністративної справи суди розглянули по суті позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди з відповідача, а тому його доводи в касаційні скарзі про те, що відповідної вимоги в межах адміністративної справи він не заявляв, не відповідають дійсності.

Верховний Суд зазначив, що оскільки справу було розглянуто адміністративним судом і відповідне рішення набрало законної сили, то суд не вправі розглядати аналогічний позов у порядку цивільного судочинства, а справа підлягає закриттю саме з цієї процесуальної підстави.

Суди помилково застосували п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, яким передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами, оскільки така підстава закриття може бути застосована, якщо справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і є відповідне судове рішення, ухвалене саме в порядку цивільного судочинства.

На вказане суди уваги не звернули, а це має суттєве юридичне значення, оскільки в іншому випадку зазначене призведе до того, що одні й ті самі позовні вимоги одночасно будуть розглядатися за правилами різних судових юрисдикцій, що є неприпустимим і призведе до між’юрисдикційного конфлікту.

Постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 161/10940/22 (провадження № 61-2476св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111220922.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

За повідомленням прес-центру Верховного Суду