Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Оскільки відповідач цього не зробив, Рівненський апеляційний суд відмовив йому у задоволенні його заяви про стягнення з позивачки витрат на правову допомогу.
Між сторонами виник спір щодо позбавлення позивачкою відповідача батьківських прав відносно двох їх спільних дітей.
Місцевий суд залишив цей позов без розгляду, тому що мотиви, які були підставою для звернення з даним позовом до суду, зникли. Однак відповідач встиг звернутися до адвоката, з яким уклав договір та сплатив передбачену домовленістю суму за надання професійної правової допомоги.
Це й стало підставою для звернення до суду з заявою про стягнення з позивачки витрат на правничу допомогу.
Суд першої інстанції відмовив відповідачеві у задоволенні заяви, оскільки той не довів які саме дії позивачки при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованим, чи є недобросовісним її звернення з позовом до суду, чи були її дії умисними та чим це підтверджується.
Відповідач, не погоджуючись із відмовою, оскаржив ухвалу суду першої інстанції до Рівненського апеляційного суду, наполягаючи на її скасуванні та ухваленні нової ухвали — про задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу.
Суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.
Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача, як і сталося у спорі між колишнім подружжям, це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Така процесуальна дія — це диспозитивне право позивача, передбачене нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК Ураїни). При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, тому що це його диспозитивне право, передбачене нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Крім того, звернення до суду з позовом є суб’єктивними правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов’язаних із розглядом справи, відповідачеві, згідно з процесуальним обов’язком доказування, необхідно було довести в суді, які саме необґрунтовані дії позивачки були здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не включно: чи діяла позивачка недобросовісно та пред’явила необґрунтований позов; чи систематично протидіяла правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісна позивачка мала на меті протиправну мету — ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивачки умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується.
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від: 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18; Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 09 липня 2019 року у справі №922/592/17, від 21 січня 2020 року у справі № 922/3422/18, від 21 грудня 2020 року у справі № 922/1001/20; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року в справі №820/4347/17, від 18 березня 2020 року у справі № 280/5628/18.
Рівненський апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду попередньої інстанції без змін, погодився з висновком про те, що саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не може бути розцінене як необґрунтовані дії позивача, тому що це його диспозитивне право, передбачене ЦПК України, яке не містить обмежень у його реалізації. А відтак відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про стягнення з позивачки витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі, яку та ініціювала.
_03_03.png)
