Суд апеляційної інстанції відмовив позивачеві у стягненні з освітнього закладу авансового платежу за навчання

Оскільки повернення заявлених на стягнення коштів не передбачено умовами чинного Договору, що укладений між сторонами. Крім того, пунктом 6.4 Договору регламентовано, що у разі односторонньої відмови Замовника від Договору, саме Замовник несе відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 100% відсотків від різниці між фактично внесеною Замовником грошовою сумою за цим Договором та вартістю наданих Виконавцем послуг. Більше подробиць про цей судовий розгляд читайте в матеріалі.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційні скарги сторін, подані на рішення місцевого суду, яким частково задоволено позовні вимоги позивача та стягнуто з відповідача половину заявленої суми.

Обидві сторони наполягали на скасуванні рішення суду попередньої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та ухваленні нового, яким позивач просив повністю задовольнити позовні вимоги, а відповідач — відмовити у задоволенні позовних вимог опонента.

Рівненський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу відповідача з наступних підстав.

У вересні 2021 року позивач та відповідач уклали Договір про навчання неповнолітнього сина позивача в освітньому закладі, за що позивач, згідно з умовами укладеної угоди, зобов’язувався сплатити за надані послуги.

Позивач двома платежами вніс аванс, а коли розпочався навчальний семестр, звернувся із заявою до керівника навчального закладу про повернення коштів, оскільки потреба в навчанні його сина відпала.

Оскільки керівник закладу відмовив заявникові, він звернувся до суду з позовом про стягнення безпідставно утримуваних коштів.

Місцевий суд стягнув з відповідача половину суми, дійшовши висновку про наявність підстав для повернення позивачеві спірних коштів, опираючись на положення Абз. 2 п. 6.4. Договору.

З такою позицією суду Рівненський апеляційний суд погодитися не зміг, тому скасував оскаржуване рішення й ухвалив постанову про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі та задоволення апеляційної скарги відповідача.

Із матеріалів справи відомо, що жодна зі сторін не зверталася до іншої з приводу розірвання Договору.

Заяву про повернення коштів позивача суд не вважає повідомленням про розірвання зазначеного Договору, виходячи зі змісту цієї заяви.

Замовник не може розірвати Договір в односторонньому порядку в інших випадках, крім за наявності форс-мажорних обставин (п. 5.3.3 Договору).

Відтак апеляційний суд прийшов до висновку про те, що Договір є діючим.

У своєму позові позивач посилається на норму п.3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) як на правову підставу для стягнення з відповідача сплачених коштів.

За змістом ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні (п.3 ч.3 ст. 1212 ЦК України).

Разом з тим, набуття однією зі сторін зобов’язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов’язання не є безпідставним.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 753/20633/15-ц.

Позивач вимоги з підстав неналежного виконання відповідачем умов Договору не заявляв.

Оскільки спірні відносини виникли між сторонами на підставі Договору, який розірваним чи недійсним не визнавався, то відсутні підстави для застосування ст. 1212 ЦК України.

Іншими словами — позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, а це є самостійною підставою для відмови у позові.

Більше того, повернення заявлених до стягнення коштів не передбачено й умовами чинного Договору, що укладений між сторонами.

Так, п. 6.4 Договору регламентовано, що у разі односторонньої відмови Замовника від виконання Договору, Замовник несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 100% від різниці між фактично внесеною Замовником грошовою сумою за даним Договором та вартості наданих Виконавцем послуг.

Абз. 2 п. 6.4 Договору передбачено, що виконавець може зменшити розмір штрафу для Замовника, передбачений цим пунктом, на 50% у випадку повної оплати Замовником вартості послуг за семестр чи за весь період надання Послуг відповідно до вибраної форми оплати останнім.

Позивач сплатив половину вартості за семестр навчання, тому цієї суми не вистачає, щоб виконати умову застосування положень Абз. 2 п. 6.4. Договору, який не є безумовним і є прерогативою Виконавця, відповідача у справі.