Колишня завідувачка Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» дублює позовні вимоги, які вже були предметом судового розгляду

Намагання позивачки домогтися повторного розгляду та проголошення нового рішення у справі на її користь порушує принцип правової певності, який згідно з практикою Європейського суду з прав людини є одним із основних елементів верховенства права і який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу колишньої завідувачки Бугаївського дошкільного навчального закладу «Дивосвіт», подану на ухвалу місцевого суду, якою закрито провадження у справі за її позовом до Дубенського та Радивилівського районних відділів освіти, Дубенської районної державної адміністрації про видачу належним чином оформленої трудової книжки.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції керувався тим, що вже набрало законної сили рішення Бродівського районного суду Львівської області, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відхиляючи апеляційні вимоги колишньої завідувачки дошкільного навчального закладу, Рівненський апеляційний суд погодився з позицією суду попередньої інстанції, вважаючи оскаржуване рішення ухваленим з дотриманням норм та вимог чинного законодавства.

Відомо, що Бродівський районний суд своїм рішенням від 11 вересня 2020 року відмовив позивачці у задоволенні позовних вимог до Радивилівського районного відділу освіти, Бугаївської сільської ради та ДНЗ про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки (вимушеного прогулу).

Це рішення Львівський апеляційний суд залишив без змін.

З огляду на зазначене вище, позивачка М., звернувшись із позовом до Радивилівського районного суду, фактично продублювала позовні вимоги, які вже були предметом розгляду в суді. Такий підхід порушує принцип правої певності, який згідно з практикою Європейського суду з прав людини є одним з елементів верховенства права і який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду лише з однією метою — домогтися повторного розгляду та проголошення нового рішення у справі.

Зважаючи на наведені вище аргументи, Рівненський апеляційний суд вважає, що суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у цій справі на підставі п.3 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України. Норми цієї статті вказують на те, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.