Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Рівненський апеляційний суд відмовив позивачці у задоволенні її апеляційних вимог про скасування рішення суду першої інстанції, яким їй відмовлено у задоволенні позову про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів, оскільки вона не надала достатніх і достовірних доказів, що відповідач на час виникнення заборгованості був обізнаний з судовим наказом та наявністю відкритого виконавчого провадження за цим наказом.
Апеляційний суд встановив, що судовим наказом місцевого суду з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання його 4-річної доньки й аж до досягнення дитиною повноліття.
У зв’язку з цим було відкрито виконавче провадження для ведення контролю за виконанням судового наказу.
Оскільки утворилась заборгованість зі сплати аліментів, позивачка звернулася до суду першої інстанції з позовом про стягнення пені за прострочення сплати аліментів в межах суми заборгованості.
Місцевий суд відмовив позивачці у задоволенні її позовних вимог, мотивуючи своє рішення положеннями ч.1 ст. 196 Сімейного кодексу України, яка передбачає право одержувача аліментів на стягнення неустойки (пені) в разі виникнення заборгованості зі сплати аліментів з вини платника аліментів. Таке рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що вина відповідача відсутня, оскільки він довів, що не знав і не міг знати про існування як судового наказу про стягнення з нього на користь позивачки аліментів на утримання дитини, так і виконавчого провадження, а тому підстави для стягнення з нього пені за прострочення сплати аліментів відсутні.
Позивачка оскаржила судове рішення до Рівненського апеляційного суду, наполягаючи на його скасуванні та постановленні нового рішення — про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційний суд відмовив позивачці у задоволенні апеляційної скарги, вважаючи рішення суду попередньої інстанції законним та обґрунтованим.
Вивчивши трекінг поштових відправлень, суд встановив, що судовий наказ члени сім’ї відповідача отримали лише через три місяці і саме за цей період утворилась заборгованість зі сплати аліментів.
Це доводить, що платник аліментів не був ознайомлений ані з судовим наказом, ані з виконавчим провадженням за цим наказом. Тому за таких обставин немає законних підстав вважати, що відповідач ухилявся від сплати аліментів, а тому його вини у виникненні заборгованості немає.
Більше того, відповідач дізнавшись про наявність судового наказу, погасив заборгованість, про що свідчать квитанції про сплату.
З огляду на такі обставини наявність підстав для стягнення пені за прострочення сплати аліментів відсутня.
Таку ж позицію при розгляді такої категорії справ висловив Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29.08.2018 року у справі № 572/1689/16-ц (провадження № 61-311св.17). У ній зазначається, що відповідальність настає лише за наявності вини платника аліментів, а не у всіх випадках.
Також додамо, що Об’єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 14.12.2020 року у справі № 661/905/19 зробила висновок, що неустойка (пеня) є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов’язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
_03_03.png)
