Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Тому скасував рішення суду попередньої інстанції в частині варіанту поділу спірної земельної ділянки.
Суду відомо, що сторони у справі є суміжними землевласниками ділянки.
Позивачці належить житловий будинок з надвірними будівлями, відповідачеві — житловий будинок з дещо більшою площею.
На підставі ухвали місцевого суду від 31 жовтня 2018 року сторони набули у спільну часткову власність по ½ частині кожному з співвласників земельну ділянку.
Оскільки сторони не досягли домовленості про порядок користування спірною земельною ділянкою, позивачка звернулася до суду першої інстанції з позовом про поділ в натурі земельної ділянки.
Відповідач не заперечував проти поділу в натурі між співвласниками належної їм на праві спільної часткової власності спірної земельної ділянки.
Згідно з Висновком за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи, було надано два варіанти поділу земельної ділянки, які відрізняються і є нерівними та меншими для відповідача.
Оскільки місцевий суд задоволив позов позивачки та виділив в натурі частину земельної ділянки, яка у відсотковому співвідношенні складає 55,54, відповідач оскаржив таке рішення суду в апеляційному порядку й просив скасувати його в частині варіанту поділу земельної ділянки та стягнення судових витрат, а також стягнути з позивачки компенсацію різниці площ земельних ділянок.
Рівненський апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача.
Приймаючи рішення у цьому спорі, суд апеляційної інстанції взяв за основу максимально ефективний захист та дотримання принципу непорушності права власності на земельну ділянку обох співвласників. З огляду на це, апеляційний суд вважає за доцільне обрати другий варіант поділу земельної ділянки, за якою різниця в частках співвласників буде меншою, відповідно, меншою сума грошової компенсації за різницю часток, і вважає справедливим, обґрунтованим, таким, що відповідає нормам закону та не порушує прав співвласників. Тому різниця між частками спірної земельної ділянки відтепер складає 55,54% до 45,64%, що 1,18% для відповідача більше, ніж в першому варіанті поділу.
Разом з тим апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду щодо необхідності встановлення позивачці з метою ремонту та технічного обслуговування зовнішніх стін будівлі сараю земельного сервітуту на право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів на відстані 1,0 м від стіни сараю, а відтак відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача.
Переглядаючи вимоги апеляційної скарги відповідача, Рівненський апеляційний суд взяв до уваги норми Цивільного кодексу України (далі — ЦК України). Зокрема, у ч. 2 ст. 355 зазначається, що майно може належати особам на праві спільної сумісної власності.
За визначенням ч.1 ст. 356 цього Кодексу, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
Частина 1 ст. 364 ЦК України закріплює право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
При цьому, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (ч.3 ст. 364 ЦК України).
_03_03.png)
