За самовільне залишення військової частини військовослужбовець отримав 6 років позбавлення волі

Такий вирок ухвалив місцевий суд, приєднавши невідбуту частину покарання за вироком, проголошеним одним із районних судів Львівської області у квітні 2022 року, за вчинення обвинуваченим корисливих злочинів. Чи змінив рішення суду першої інстанції Рівненський апеляційний суд — читайте в матеріалі.

До суду апеляційної інстанції надійшли апеляційні скарги від прокурора, обвинуваченого та його захисника на вирок місцевого суду, яким 33-річного львів’янина визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення військової частини або місця служби, вчинене в умовах воєнного стану), та призначено йому покарання у виді 6 років позбавлення волі.

Також суд за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком і призначив обвинуваченому остаточне покарання — 6 років 3 місяці позбавлення волі. 

Прокурор в апеляційній скарзі просив скасувати вирок і ухвалити новий, кваліфікувавши дії обвинуваченого за ч. 4 ст. 408 КК України (дезертирство), та призначити йому покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі. У своєму виступі державний обвинувач нагадав, що обвинувачений до навчального центру на Рівненщині прибув із військової частини, що дислокується в Закарпатській області, 20 березня 2023 року, а вже 28 березня самовільно залишив наметове містечко навчального центру. Солдат повернувся до Львова, де проживають його батьки, у квартирі яких він прописаний, однак оселився в дівчини. В середині травня представники Військової служби правопорядку у Збройних Силах України затримали солдата, вручивши йому повідомлення про підозру у вчиненні дезертирства. Місцевий суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а в серпні 2023 року проголосив вирок, який і став предметом перегляду в апеляційному порядку. 

Крім того, прокурор додав, що обвинувачений у ході досудового розслідування і суду неодноразово змінював позицію щодо причин залишення військової частини, а нове кримінальне правопорушення вчинив, відбуваючи іспитовий строк за вчинення корисливих злочинів за іншим вироком. 

Захисник обвинуваченого також просив скасувати вирок, а провадження у справі закрити, оскільки його довіритель зі Слідчого ізолятора клопотав про зміну йому запобіжного заходу, що дозволило б обвинуваченому повернутися до війська. Він також додав, що його підзахисний пройшов військово-лікарську комісію, яка визнала його обмежено придатним для проходження військової служби.

Сам обвинувачений в апеляційній скарзі просив вирок скасувати, а матеріали кримінального провадження скерувати до місцевого суду для повторного розгляду. Запевняв суд, що намірений захищати державу у лавах Збройних Сил України, має для цього усю необхідну амуніцію, а навчальний центр залишив через проблеми зі здоров’ям і втрату мобільного телефону з усіма контактами, у тому числі й командира частини.

Також додамо, Ігор Б. в суді першої інстанції запевняв, що після залишення військової частини до медичного закладу не звертався і лікувався самостійно, а в суді апеляційної інстанції він стверджував, що одразу звернувся до Рівненського військового госпіталю, де йому відмовили у допомозі, тому він повернувся не до навчального центру, а до Львова, де знайомий лікар надав йому медичні поради для подолання хвороби.  

І захисник, і обвинувачений заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, який, у свою чергу, просив відхилити апеляційні скарги сторони захисту та ухилянта.

Рівненський апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, оскільки орган досудового розслідування не довів, що обвинувачений самовільно залишив військову частину з метою ухилення від служби назавжди.

Апеляційний суд погодився з позицією суду першої інстанції, який дії Б. кваліфікував за ч.5 ст. 407 Кримінального кодексу України, а не за ч.4 ст. 408 (дезертирство) цього Кодексу, як наполягав прокурор, тому відхилив апеляційні вимоги сторін кримінального провадження.