Суд апеляційної інстанції вважає передчасним рішення місцевого суду про позбавлення матері двох доньок батьківських прав

Оскільки наведені позивачем доводи щодо необхідності вжиття такого крайнього заходу не підтверджені достовірними, достатніми та належними доказами в розумінні статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України, а також ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України.

 Суду відомо, що 34-річна відповідачка у справі є внутрішньо переміщеною особою. Вона з двома малолітніми доньками на Рівненщину з Донецької області переїхала у квітні 2022 року.

Жінці з дітьми громада надала кімнату в одному з готелів для тимчасового проживання. Пропозиції влаштувати доньок до дитячого садочка мати-одиначка не прийняла, проживала на соціальні виплати від держави, оскільки була безробітною.

Із матеріалів справи також відомо, що до селищної ради неодноразово надходили скарги про неналежний догляд відповідачкою доньок, зловживання спиртними напоями зі співмешканцем, часті конфлікти з ним.

Орган опіки та піклування однієї з міських рад Рівненської області звернувся до місцевого суду з позовом до М. про позбавлення батьківських прав.

Суд першої інстанції позов задоволив.

Не погодившись із такою позицією суду, відповідачка оскаржила його до Рівненського апеляційного суду. Просила скасувати рішення суду та ухвалити нове — про відмову позивачеві у задоволенні позову.

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення суду попередньої інстанції, апеляційний суд взяв до уваги пояснення представника органу опіки та піклування, що діти відповідачки добре адаптовані в новій родині, однак на запитання, що б вони хотіли, відповідають, що хотіли бути з мамою.

Це підтвердила і свідок у справі, у родину якої були тимчасово поселені діти. Жінка також стверджувала, що й мама дівчаток хоче, щоб діти жили з нею, вона має можливість та бажання надати дітям усе необхідне для їх всебічного розвитку.

Рівненський апеляційний суд при прийнятті рішення врахував думки сторін і норми діючого законодавства, які врегульовують спори в такій категорії справ.

Зокрема, тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі — СК України) дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Згідно зі статтею 166 СК України, позбавлення  батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лите тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо.

Суд з’ясував, що мати дітей бажає спілкуватися з ними, проти позбавлення батьківських прав заперечує. Про що свідчить і сам факт оскарження нею судового рішення про позбавлення батьківських прав і пояснення відповідачки в судовому засіданні Рівненського апеляційного суду. Жінка запевняла, що бажає брати участь у їх вихованні та має твердий намір змінити свою поведінку й спосіб життя з тим, щоб приділяти більше часу своїм дітям і забезпечувати якнайкращі їх інтереси.

Оцінивши обставини справи у взаємозв’язку з нормами закону, що регулює дані правовідносин, апеляційний суд прийшов до переконання, що позбавлення відповідачки батьківських прав є передчасним, а наведені позивачем доводи щодо необхідності вжиття такого крайнього заходу не підтверджені достовірними, достатніми та належними доказами в розумінні статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України. Позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист  її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність якого позивач у справі не довів.

Відсутні й підстави, передбачені ч.1 ст. 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Апеляційний суд попередив відповідачку про необхідність змінити поведінку щодо утримання своїх малолітніх дітей та забезпечити їм належні умови проживання та виховання.