Позивач довів у суді, що є добросовісним набувачем і законним власником квартири

Місцевий суд зняв арешт і заборону відчуження на спірне майно, накладене постановою головного державного виконавця районного відділу Державної виконавчої служби у виконавчому провадженні. Рівненський апеляційний суд залишив рішення суду без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Апеляційний суд встановив, що влітку 2011 року головний державний виконавець однієї з районних ДВС своєю постановою наклав арешт на все нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ), у якого позивач купив квартиру, та заборонив відчуження будь-якого майна, що належить боржникові. Таку виконавчу дію вчинено при примусовому виконанні наказу Господарського суду Рівненської області, яким із ТОВ, відповідача у справі, стягнуто на користь банкової установи заборгованість через невиконання кредитних зобов’язань. 

Запис про державну реєстрацію обтяжень відповідно до постанови головного державного виконавця районного ДВС внесено в листопаді 2011 року, що підтверджується даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об’єктів нерухомого майна.

У жовтні наступного року позивач уклав із ТОВ договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач набув права власності на квартиру. Цей правочин засвідчений приватним нотаріусом.

Договір купівлі-продажу було зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, а пізніше — здійснено реєстрацію права власності позивача, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав, виданим Рівненським обласним бюро технічної інвентаризації.

У 2023 році позивач вирішив відчужити квартиру, тому виготовив технічний паспорт, провів відповідну технічну інвентаризацію, здійснив оцінку майна та одержав відповідний звіт.

Саме при зверненні до нотаріуса за посвідченням правочину позивач дізнався про наявність обтяжень, які перешкодили йому в реалізації права розпорядження спірним майном та порушили право власності на квартиру.

Це й стало підставою для звернення до суду з позовом до ТОВ і банку про зняття арешту й заборони відчуження квартири.

Місцевий суд позов задоволив. Своє рішення обґрунтував тим, що позивач є добросовісним набувачем і законним власником квартири, боргових зобов’язань перед фінансовою установою немає, не є учасником виконавчого провадження, де стягувачем є банк, а боржником — ТОВ.

Рівненський апеляційний суд погодився з такою позицією суду попередньої інстанції і вважає, що оспорювані позивачем арешт та заборона на відчуження майна порушують його суб’єктивні цивільні права.

З огляду на такі обставини, відхилив апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію фінансової установи про скасування оскаржуваного рішення та відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Суд апеляційної інстанції взяв до уваги ту обставину, що хоча постанова державного виконавця про накладення арешту на спірну квартиру та заборону відчуження майна має обов’язковий характер, однак укладений між позивачем і відповідачем договір купівлі-продажу квартири  як юридична підстава виникнення цивільних прав та обов’язків є чинним і правомірним, заінтересованими особами не оспорювався, недійсним не визнавався, а тому продовжує відповідні правовідносини.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що зняття арешту з неправомірно відчуженого спірного майна є невиправданим втручанням у виконавче провадження та позбавлення стягувача повноважень на задоволення свого порушеного фінансового права, а також суперечність реєстрації права власності у період, коли на майно накладено обтяження, вимогам закону, то з ними апеляційний суд не погодився через їх необґрунтованість з огляду на правильність вирішення спірних відносин судом попередньої інстанції.

Не заслуговують на увагу й аргументи заявника про відсутність у нотаріуса права посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться під обтяженням, та недобросовісність ТОВ і зловживання ним правами банку при укладенні фраудаторного договору, адже обставини, на які він покликається, не були предметом спору, а відповідних доводів та вимог у передбачений цивільним процесуальним законодавством спосіб банком  не заявлялося.