Рівненський апеляційний суд відмовив стороні у задоволенні позову про зменшення аліментів

Оскільки з моменту винесення судом попередньої інстанції рішення про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки у позивача як платника аліментів майновий стан не погіршився, а навпаки — покращився, не відбулося суттєвих змін у стані його здоров’я і він має змогу виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Суд апеляційної інстанції переглянув апеляційну скаргу позивача, подану на рішення місцевого суду, яким йому відмовлено у задоволенні позову про зменшення аліментів на утримання неповнолітньої доньки.

В апеляційній скарзі він вказав, що попри те, що проживає окремо від матері та їх двох спільних дітей, він повністю забезпечує сина-студента, фінансує його навчання в інституті та доньки в різних гуртках, сплачує за страхування дітей та за комунальні послуги, систематично поповнює платіжну карту одного з банків, грішми з якої користуються діти. Увагу суддів позивач звернув на те, що відповідачка, звернувшись до суду з позовом про збільшення аліментів, переслідує намір збагачення і не використовує всі кошти за призначенням. Наголосив, що в нього суттєво погіршився стан здоров’я та просив оскаржуване рішення суду скасувати й ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити.

Позивач надав суду квитанції про постійну добровільну фінансову допомогу дітям, однак апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції і залишив його без змін, відхиливши апеляційні вимоги позивача.

Приймаючи таке рішення, апеляційний суд взяв до уваги норми чинного законодавства України, яке регулює сімейні правовідносини, зокрема, й аліментні зобов’язання. Законом визначено мінімальний гарантований та мінімальний рекомендований розмір аліментів, однак не встановлено верхньої межі для суми аліментів, що стягуються на користь дитини з її батька чи матері.

Суду відомо, що платник аліментів офіційно працевлаштований та має постійний дохід за місцем служби, а також отримує пенсію, що дозволяє йому сплачувати аліменти на утримання спільної з відповідачкою дитини, яка проживає окремо від нього.

Наявні в матеріалах справи лікарські рекомендації та медичні документи не містять жодних доказів того, що позивач несе витрати на лікування чи то у вигляді придбання ліків, чи оплати різного роду обстежень або досліджень, як і відсутні докази, що такі дії суттєво впливають на його матеріальний стан.

Покликання апеляційної скарги на те, що доходи позивача мають тимчасовий характер з огляду на підвищений ризик його життя у зв’язку з участю у заходах зі збереження територіальної цілісності України, хоча і є раціональними, однак не можуть бути підставою для задоволення позову про зменшення розміру аліментів.

Не погодився суд апеляційної інстанції і з твердженнями апелянта про те, що за рахунок суми аліментів відповідачка збагачується, оскільки вони не підтверджені належними доказами щодо нецільового витрачання нею аліментів на дочку. Згідно з законом, аліменти стягуються на утримання неповнолітньої дитини, а не відповідачки, яка є лише їх отримувачем, оскільки дитина є неповнолітньою. Окрім того, відповідачка отримує пенсію як колишня військовослужбовиця.

Встановлені обставини справи у сукупності та взаємозв’язку з нормами закону, якими врегульовано спірні правовідносини, дали підстави для висновку про те, що з моменту винесення судом рішення про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, у позивача не відбулося суттєвих змін ні в матеріальному стані, ні в стані його здоров’я, як виписано положеннями статті 192 Сімейного кодексу України. Ця норма закону містить перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення розміру аліментів. Ними є: зміна матеріального та/чи сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я особи, з якої стягуються аліменти, та в інших випадках, передбачених цих Кодексом. Вказані обставини повинні бути суттєвими  і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів, при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.

З огляду на зазначене вище, Рівненський апеляційний суд виснував, що позивач спроможний виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, а це, в свою чергу, стало підставою для відмови у заявленому позові про зменшення розміру аліментів.