Посвідчення заповіту секретарем сільської ради: умови та правові наслідки для кваліфікації заповіту нікчемним – ОП КЦС ВС

Законодавець у ЦК України не передбачив таких підстав для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, і відсутність вказівки в заповіті про місце народження заповідача.

Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми заповіту та порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

Такий правовий висновок зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики, за позовом однієї із спадкоємців за заповітом про визнання заповіту нікчемним і застосування наслідків нікчемного заповіту.

Позивачка вважала, що заповіт є нікчемним, оскільки в особи, яка його посвідчувала (секретаря сільської ради), були відсутні на це повноваження, а саме не було відповідного рішення виконавчого комітету сільської ради. Крім того, у заповіті немає інформації щодо місця народження заповідача.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що посилання позивачки на те, що в заповіті не вказано місця народження заповідача й заповіт складений не уповноваженою на те особою, не є правовою підставою для визнання заповіту нікчемним.

ОП КЦС ВС залишила рішення судів попередніх інстанцій без змін, зробивши такі правові висновки про застосування норм права.

Право на заповіт може бути здійснене протягом усього життя особи й охоплює як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до його форми й порядку його посвідчення, про які згадується в ч. 1 ст. 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту.

Якщо в населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК України).

Установлено, що заповіт посвідчений секретарем сільської ради, яка вчиняла нотаріальні дії відповідно до розподілу обов’язків між штатними працівниками виконавчого комітету сільської ради і яку було обрано секретарем сільської ради на підставі відповідного рішення сільської ради.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні й після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права передбачає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов’язковість її виконання.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких рішенням виконкому відповідної ради покладено вчинення цих дій.

Згідно з абз. 3 п. 33 цієї Інструкції заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.

Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їхній юридичній силі (вимір за вертикаллю). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів і, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства за вертикаллю, то в ст. 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. При цьому можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена.

На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України регулювати вимоги щодо форми заповіту й порядку його посвідчення.

Законодавець у ЦК України не передбачив таких підстав для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, і відсутність вказівки в заповіті про місце народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення.

Суди попередніх інстанцій вважали, що вказаний заповіт відповідає вимогам ЦК України щодо форми та порядку посвідчення, а тому підстав для його кваліфікації як нікчемного немає. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів.

ОП КЦС ВС відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що в заповіті немає інформації щодо місця народження заповідача і це є підставою нікчемності заповіту, оскільки законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми заповіту й порядку його посвідчення та порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

Постанова Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116919791.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

За повідомленням прес-центру Верховного Суду