Місцевий суд правомірно поділив спірну квартиру у рівних частках між колишнім подружжям

Тому Рівненський апеляційний суд залишив без змін оскаржене сторонами рішення суду попередньої інстанції та відхилив обидві апеляційні скарги.

Із матеріалів справи відомо, що після розлучення чоловік звернувся до місцевого суду з позовом до колишньої дружини про припинення правового режиму спільної сумісної власності на спірну квартиру та просив визнати житло його особистою приватною власністю.

Відповідачка також звернулася до суду з зустрічним позовом до колишнього чоловіка про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна та визнання договору дарування недійсним.

Місцевий суд у задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовив, позовні вимоги за зустрічним позовом задоволив частково, виділивши у власність відповідачки за первісним позовом ½ частину спірної трикімнатної квартири. У задоволенні решти позовних вимог суд жінці відмовив.

Сторони, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, оскаржили його в апеляційному порядку. Апелянти наполягали на задоволенні їх позовних вимог та відмові позовних вимог іншої сторони.

Рівненський апеляційний суд залишив оскаржуване рішення суду попередньої інстанції без змін як законне та обґрунтоване, а апеляційні скарги відхилив з наступних підстав.

Апеляційний суд з’ясував, що під час шлюбу позивач уклав з одним із забудовників Договір на відчуження майнових прав на об’єкт незавершеного будівництва — дворівневу квартиру. Чоловік в рахунок оплати за квартиру сплатив продавцеві аванс, а пізніше — й решту суми.

Позивач отримав Свідоцтво про право власності на квартиру.

Також суду відомо, що між позивачем та його батьком був укладений Договір дарування грошей, посвідчений приватним нотаріусом. Зрештою, це була основна сума, яку позивач сплатив за придбане житло.

Зважаючи на таку обставину, позивач за первісним позовом і звернувся до суду, оскільки вважав, що квартира придбана за подаровані батьком кошти, тому суд зобов’язаний визнати спірне майно його особистою власністю.

Відповідно до ч.1 ст. 355 ЦК України майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності.

У ст. 60 Сімейного кодексу України (далі — СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення міститься і в ст. 368 Цивільному кодексі України (далі — ЦК України).

Ч.1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, який є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у справі спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Разом із тим, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Позивач не довів  належними та допустимими доказами, що спірна квартира придбана за його особисті кошти, а сам по собі факт дарування батьком йому грошей не змінює правовий режим майна, набутого у шлюбі. Більше того, ці кошти батько передав синові на купівлю або будівництво спільного майна в інтересах сім’ї, де виховується двоє неповнолітніх дітей, які за рішенням суду після розірвання шлюбу залишилися проживати з матір’ю.

Більше того, позивач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на нерухоме майно.

З огляду на такі обставини, апеляційний суд погодився з обґрунтованим висновком суду попередньої інстанції про поділ спірної квартири у рівних частинах, по ½ кожному між колишнім подружжям.

Відмовляючи в задоволенні позову відповідачці про визнання недійним правочину, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позивачка своїх вимог про недійсність договору дарування з підстав, передбачених ч. 5 ст. 203, ст. 234 Цивільного кодексу України, не довела.