КЦС ВС учергове наголосив, що вибачення не є способом захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації

Конституція України гарантує кожному право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Суд не вправі зобов'язувати відповідача просити вибачення в позивача у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації не передбачене законом.

На це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Позивач зазначав, що відповідач розмістив у відкритій групі у фейсбуці допис із відверто недостовірною та негативною інформацією про нього, а під дописом було розміщено образливі наклепницькі коментарі. Поширена інформація стала відомою широкому колу осіб і негативно вплинула на ділову та громадську репутацію позивача. Тому він просив суд визнати поширену інформацію такою, що є недостовірною, не відповідає дійсності та принижує честь, гідність, ділову репутацію; зобов’язати відповідача публічно попросити вибачення та спростувати поширену інформацію у відповідній групі у фейсбуці; стягнути з нього 60 тис. грн моральної шкоди.

Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов, визнали недостовірною та принизливою інформацію; зобов’язали відповідача спростувати її шляхом розміщення у відповідній групі у фейсбуці повідомлення, що відповідач приносить публічні вибачення позивачу і просить вважати поширену інформацію недостовірною; стягнули з відповідача 20 тис. грн моральної шкоди. Апеляційний суд, погодившись із висновком районного суду, зазначив, що відповідач, поширюючи недостовірну інформацію про позивача, застосував слова об’єктивно образливого змісту, які за семантичним значенням не можна віднести до тих, що вживаються в допустимій для спілкування у суспільстві мові, тому вважати їх оціночним судженнями, про що необґрунтовано зазначає скаржник у поданій апеляційній скарзі, підстав немає.

КЦС ВС скасував попередні рішення, відмовив у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання недостовірною інформації та спростування поширеної інформації, стягнув з відповідача моральну шкоду – 10 тис. грн за образливі висловлювання, зробивши такі правові висновки.

З контексту всієї поширеної інформації щодо позивача видно, що поширена інформація не містила безспірних тверджень про достовірні фактичні дані, а ґрунтувалася на інформації, що містила оціночні судження і стосувалася критики особи та дій позивача.

Відповідно до ст. 277 ЦК України оціночні судження не є предметом судового захисту. Суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень – не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Відповідач не поширював інформацію про факт, а оспорювана позивачем інформація по суті є оціночним судженням відповідача, яке, в свою чергу, містить образливі вислови щодо особи позивача.

При цьому не можуть бути спростовані думки, які виражені мовними засобами, зокрема вживанням гіпербол, алегорій, сатири, і за формою є брутальними.

Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та в такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про спростування недостовірної інформації шляхом розміщення на сторінці групи у фейсбуці публічних вибачень.

Частина 1 ст. 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Зазначене узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини в рішенні від 25 травня 2011 року (заява № 33014/05) у справі «Редакція газети «Правовоє дєло» та Штекель проти України».

Постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/10999/22 (провадження № 61-13517св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/117788727.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

За повідомленням прес-центру Верховного Суду