Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Суд не має права самостійно відшукувати доказ винуватості підприємниці у вчиненні інкримінованого правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Місцевий суд визнав 37-річну підприємницю з Сарненського району винною у здійсненні господарської діяльності без одержання ліцензії на продаж алкогольних напоїв (ч.1 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення), стягнув з неї 17 000 гривень штрафу з конфіскацією предметів торгівлі (трьох десятків пляшок пива різних сортів та виробників).
Підприємниця оскаржила постанову суду першої інстанції до Рівненського апеляційного суду, просила скасувати судове рішення, а провадження у справі закрити за відсутністю в її діях складу інкримінованого правопорушення.
Суд апеляційної інстанції, вивчивши матеріали адміністративного провадження, прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної постанови, постановленої з порушенням принципів всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин, без дослідження всіх фактичних обставин, що й призвело, на думку апеляційного суду, до хибного висновку про винуватість підприємниці.
Рівненський апеляційний суд наголошує, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 164 КУпАП необхідно встановити факт того, що особа систематично (три і більше разів) здійснює господарську діяльність без одержання ліцензії певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону.
Натомість достатніх, допустимих та достовірних доказів здійснення підприємницею торгівлі алкогольними напоями, систематичності вчинення таких дій, матеріали справи не містять.
Працівники поліції не зафіксували факту торгівлі фізичною особою-підприємцем товарами, що підлягають ліцензуванню, не встановили особи покупця, кількості й найменування проданого товару та розміру отриманого виторгу з нього. Згідно з протоколом, особи, які б засвідчили даний факт купівлі-продажу, також не залучалися.
А надані підприємницею пояснення не можуть бути достатнім доказом правомірності рішення суб’єкта владних повноважень для складання протоколу про адміністративне правопорушення і не звільняють останнього від доведення вини правопорушника.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення без підтвердження іншими належними, допустимими та достовірними доказами не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини підприємниці.
Нагадаємо, що статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість, а також що всі сумніви стосовно доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь.
При цьому, суд не має права самостійно відшукувати доказ винуватості підприємниці у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, Рівненський апеляційний суд прийшов до висновку, що вина підприємниці належними та допустимими доказами не доведена, а обставини, зазначені у протоколі «поза розумним сумнівом» не знайшли свого підтвердження.
_03_03.png)
