Рівненський апеляційний суд захистив право позивачки на правосуддя

З підстав неналежної юрисдикції у відкритті провадження за позовом до відповідача про зобов’язання вчинити дії рівнянці спершу відмовив Господарський суд Рівненської області, а згодом з цієї ж підстави — загальний місцевий суд, мотивуючи своє рішення тим, що характер спірних правовідносин має ознаки господарського суду. Такими рішеннями суди фактично порушили право позивачки на доступ до правосуддя.

Рівненський апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу представниці позивачки, подану на ухвалу місцевого суду, якою відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом її довірительки до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТзОВ) про зобов’язання вчинити дії.

Колегія суддів задовольнила апеляційну скаргу представниці про скасування оскаржуваної ухвали, яка, на думку апеляційного суду, обмежила позивачку в її правах на справедливе судочинство, та скерувала справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суду відомо, що позивачка звернулася до місцевого суду з позовом до відповідача про зобов’язання здійснити остаточне нарахування плати за послуги з управління багатоквартирним будинком та скасування нарахованої ТзОВ заборгованості за певний період, вказавши на порушення відповідачем її прав, як співвласника багатоквартирного будинку.

Зважаючи на норми ч.1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, а також враховуючи предмет, характер спору та суб’єктивний склад його сторін, суд апеляційної інстанції виснував, що спір у цій справі виник стосовно прав і обов’язків позивачки, як співвласниці багатоквартирного будинку щодо утримання і управління спільним майном та оплати за надані послуги, а не усіх учасників ОСББ, тому має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, а не господарського.

Така позиція узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду у постановах від  2 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19, від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду.

Більше того, ухвалою Господарського суду Рівненської області відмовлено у відкритті провадження за позовом рівнянки то ТзОВ про зобов’язання вчинити дії з підстав неналежної юрисдикції.

Таким чином, право позивачки на доступ до правосуддя порушено, оскільки їй відмовлено у розгляді позову як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонами у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, — доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 4 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у справі № 569/5192/24 (провадження №  22-ц/4815/626/24).