Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою

У частині другій статті 46 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) також зазначається, що таке рішення судом може бути оголошене після двох років від дня закінчення воєнних дій, або ж, з урахуванням конкретних обставин, суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану матір’ю військовослужбовця в інтересах його неповнолітньої доньки від першого шлюбу, на рішення місцевого суду, яким задоволено заяву військової частини про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, та прийшов до висновку по часткове задоволення апеляційних вимог і скасування оскаржуваного рішення.

Із матеріалів справи відомо, що військовослужбовця, який залишився під завалами «Азовсталі» після прицільних авіаударів ворожою авіацією у травні 2022 року, зараховано у розпорядження одного з прикордонних загонів, в якому він проходив службу.

Виплати отримує дружина військовослужбовця.

Маріупольська районна державна адміністрація повідомила, що відомості щодо місця знаходження зниклого військового відсутні. Не обліковується він і в списках зниклих безвісти та полонених.

Не володіє інформацією про місцезнаходження сина ні його мати, ні дружина.

Матір із заявою про виплату грошового забезпечення не зверталася.

Оцінивши встановлені обставини справи у сукупності і взаємозв’язку із нормами закону, що їх регулюють, Рівненський апеляційний суд прийшов до переконання про відсутність правових підстав для задоволення заяви військової частини про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Так, у постанові ВС від 07.05.2018 року у справі № 225/1297/17 зроблено висновок, що безвісна відсутність — це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включається: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України; г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою. При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Також належить врахувати, що визнання судом у встановленому законом порядку фізичної особи безвісно відсутньою (стаття 43 ЦК України) жодним чином не свідчить про смерть такої особи, так і не виключає самої можливості смерті. Зазначене зумовлює одночасну наявність двох припущень щодо двох взаємовиключних життєвих станів безвісно відсутньої фізичної особи (особа жива, особа померла) (постанова Верховного Суду від 28.02.2018 року у справі № 317/3139/15-ц).

У той же час ч. 2 ст. 46 ЦК України, в редакції станом на час ухвалення оскаржуваного рішення, визначено, що фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин, суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

На момент звернення до суду із цією заявою минуло понад шість місяців від дня зникнення військового, а на момент розгляду заяви апеляційним судом — понад два роки. Тобто обставини цієї справи вказують на те, що наявні правові підстави для визнання особи померлою.

Отже, виходячи зі змісту положень статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 Цивільного процесуального кодексу України, у випадку, якщо особа, яка несла військову службу, пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, зокрема внаслідок вогневого впливу незаконних збройних формувань під час проведення антитерористичної операції (операції об’єднаних сил), такі обставини можуть виступати підставою для оголошення судом особи померлою із застосуванням ч.2 ст. 46 ЦК України, а не визнання фізичної особи безвісно відсутньою (про яку немає відомостей про місце її перебування в місці її постійного проживання) на підставі ч. 1 ст. 43 ЦК України, як це помилково зробив суд попередньої інстанції.  

Постанова Рівненського апеляційного суду від 02 липня 2024 року у справі № 556/160/24 (провадження № 22-ц/4815/554/24).