Верховний Суд погодився з видом і розміром призначеного місцевим судом покарання таксистові за вчинення смертельної аварії

Залишаючи касаційну скаргу захисника засудженого, з вини якого загинув 30-річний рівненський телеоператор, без задоволення, колегія суддів судової палати Касаційного кримінального суду у складі ВС уважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала Рівненського апеляційного суду не суперечить приписам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі у тексті — КПК України), а тому твердження сторони захисту про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставними.

За Вироком Рівненського міського суду від 28 грудня 2023 року 46-річного таксиста з Рівного засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі у тексті — КК України).

Згідно з вироком рівнянина визнано винуватим за те, що він 1 червня 2018 року близько 20:00, керуючи автомобілем «Renault Megane» та рухаючись правою смугою руху проїзної частини вул.Дубенської в м.Рівному в напрямку м.Дубна, увімкнувши сигнал лівого повороту, в порушення вимог пункту 10.4 Правил дорожнього руду, перед розворотом не зайняв відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для розвороту, виконав маневр розвороту, в результаті якого відбулося зіткнення із автобусом «SETRA S 315», який рухався лівою смугою в попутному напрямку.

В результаті ДТП пасажири автомобіля отримали тілесні ушкодження: жінка — середнього ступеня тяжкості, а чоловік — батько трьох малолітніх дітей, рівненський телеоператор, який із колегою поверталися зі зйомок, — тяжкі тілесні ушкодження, від яких наступного дня помер у Рівненській обласній клінічній лікарні.

Порушення таксистом Правил дорожнього руху перебуває у безпосередньому причинному зв’язку із скоєнням ДТП, є необхідною умовою її виникнення, оскільки призвела до небезпечної ситуації та настання суспільно-небезпечних наслідків.

Рівненський апеляційний суд ухвалою від 22 квітня 2024 року задовольнив частково апеляційну скаргу захисника засудженого, скасував вирок місцевого суду в частині вирішення цивільних позовів щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим — батькам покійного і його дружині, та повернув матеріали справи місцевому суду для вирішення позовів в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Захисник в інтересах засудженого оскаржив судові рішення місцевого та апеляційного судів у касаційному порядку. У касаційній скарзі вказував на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, який визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому. Просив скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі ВС залишила оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу захисника засудженого — без задоволення з наступних підстав.

Оскаржувані судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі сторони захисту. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому порядку засіданні доказами.

У вироку місцевого суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості 46-річного рівянина саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 49 КПК України. З позицією суду першої інстанції погодився і апеляційний суд, який зауважив про безпідставність доводів сторони захисту стосовно незаконності та необґрунтованості оскарженого вироку з мотивів невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження щодо доведеності вини обвинуваченого.

За версією сторони захисту, саме водій автобуса винен у зіткненні транспортних засобів, оскільки їдучи у смузі зустрічного руху з перевищенням швидкості, допустив зіткнення з автомобілем «Renault Megane», який здійснював маневр розвороту ліворуч із лівої смуги. Таке твердження касатора спростовує наявність в діях таксиста складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а відтак — і сам факт визнання ним вини.

Суди обох інстанцій, дослідивши матеріали справи, серед яких — протокол огляду місця події з фототаблицями та схемою до нього, відеозапис безпосередньо з автомобіля «Renault Megane», та висновок експерта щодо цього запису, який підтвердив, що водій іномарки виконував маневр розвороту ліворуч саме з правої смуги руху проїзної частини, протокол проведення слідчого експерименту, висновок судової інженерно-транспортної експертизи та показаннями потерпілої в аварії й інших свідків, підтверджують вину таксиста.

Колегія суддів критично оцінила доводи сторони захисту про формальний розгляд кримінального провадження щодо його підзахисного в суді апеляційної інстанції, оскільки перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала Рівненського апеляційного суду не суперечить приписам статей 370, 419 КПК України, а тому твердження сторони захисту про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставними.

Також, апеляційний суд констатував, що враховуючи ту обставину, що з часу спричинення ДТП і по день апеляційного розгляду — 22 квітня 2024 року, засуджений навіть частково не відшкодував потерпілим матеріальну та/або моральну шкоду, то зазначене свідчить про відсутність щирого каяття зі сторони обвинуваченого. При цьому утримуваний у місці неволі рівнянин не надав жодних доказів, які б свідчили про його намагання відшкодувати потерпілим завдану шкоду, однак вони відмовлялись від її отримання.

З таким висновком погодився і Верховний Суд, твердження захисника про протилежне не свідчить про наявність цих обставин.

Таким чином, колегія суддів погодилась із видом і розміром призначеного покарання обвинуваченому за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципу індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного й попередження вчинення ним нових злочинів.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які були б безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.