Аби уникнути виконання договорів позики, відповідач умисно відчужив належне йому майно

За рахунок якого могло бути здійснено звернення стягнення. Чи вдалося йому такими недобросовісними діями позбутися фінансових зобов’язань перед кредитором — читайте в матеріалі.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу представника відповідачів, подану на рішення місцевого суду, яким задоволено позов про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на садовий будинок та земельну ділянку.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які брали участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Суду відомо, що із 2019 по 2023 рік відповідач під розписку позичив в ініціатора позову значну суму в доларах США зі сплатою відсотків у розмірі 15 % річних. Оскільки відповідач вчасно їх сплачував, договори позики продовжувалися.

У 2023 році відповідачі у справі уклади договір про поділ спільного майна подружжя, набутого ними у спільну власність за час шлюбу, та посвідчили його у приватного  нотаріуса.

Для захисту порушених прав позивач звернувся до місцевого суду, який задоволив його позовні вимоги у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про залишення оскаржуваного представником відповідачів судового рішення без змін за наступних підстав.

Місцевий суд, ухвалюючи рішення на користь позивача, виходив з того, що правочин, здійснений боржником у період виникнення в нього зобов’язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11.

Колегія суддів погодилася з твердженням суду попередньої інстанції про те, що майно, отримане сторонами договору у власність, у частині його вартості не може бути визнане співмірним, оскільки загальна вартість часток у корпоративних правах в ТОВ, які перейшли у власність відповідача, менша, аніж вартість цінного нерухомого та рухомого майна, що отримала у власність його дружина в результаті укладення договору.

При цьому відповідач, як боржник, діяв очевидно недобросовісно щодо кредитора, адже після укладення оспорюваного договору, внаслідок якого він набув в особисту приватну власність лише частки в статутних капіталах юридичних осіб, зазначене майно було відчужене, що підтверджується актами приймання-передачі часток та витягами з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Зазначеними доказами у їх сукупності підтверджуються доводи позивача про те, що з метою невиконання договорів позики, відповідач відчужив належне йому майно, за рахунок якого могло бути здійснено звернення стягнення.

При цьому після укладення оспорюваного правочину у власності відповідача залишилося майно, яке перебуває в іпотеці за кредитним договором з банком.

На час укладення оспорюваного правочину відповідач мав п’ять невиконаних зобов’язань за договорами позики перед позивачем, який унаслідок неповернення позики звернувся до суду з позовами про стягнення з відповідача заборгованості.

Більше того, на день розгляду цієї апеляційної скарги набрало законної сили і рішення місцевого суду про стягнення з боржника на користь кредитора, позивача у справі, заборгованості. Це рішення Рівненський апеляційний суд залишив без змін.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов’язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, постанова Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі №700/337/23, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі №916/379/23)

Така обставина, як відчуження майна за наявності непогашеної заборгованості, є вирішальною при доведенні фраудаторності, а, отже, і недійсності оспорюваного договору, адже наявність цих обставин свідчить про те, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача. При цьому відчуження спірного майна відбулося з метою уникнення у майбутньому звернення стягнення кредитором майна відповідачів.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, тоді як відповідачі мети укладення оспорюваного договору в суді не довели.

Тому доводи відповідачів про те, що позивач не підтвердив факт порушення ними його прав та інтересів оспорюваним договором, спростовуються наявними доказами у справі.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 567/1188/23 (провадження № 22-ц/4815/558/25).