Рівненський апеляційний суд визнав протирадіаційні сховища держаною власністю

Згідно з  ч.3 п. 25 Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 253 від 25.03.2009 року, у разі приватизації (корпоратизації) державних підприємств захисні споруди виключаються з переліку майна підприємства, що підлягає приватизації (корпоратизації), і передаються в установленому порядку правонаступникові на відповідальне зберігання.

Суд апеляційної інстанції переглянув апеляційну скаргу, подану представницею рівненського підприємця, відповідача у справі, на рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов місцевої прокуратури, поданого в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, до реєстраційного бюро про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Апелянтка просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове — про відмову у задоволенні позову.

Рівненський апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційних вимог, оскільки відчуження об’єктів цивільного захисту як на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на теперішній час — в умовах воєнного стану, суперечить нормам законодавства та порушує інтереси держави і суспільства в цілому.

Суду відомо, що відповідач згідно з договором купівлі-продажу став власником цілісного майнового комплексу в Рівному, на території якого знаходяться спірні протирадіаційні сховища.

У 2015 році Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ частково задоволив апеляційну скаргу прокурора та скасував рішення місцевого суду й ухвалу апеляційного суду про реєстрацію права власності відповідача на згадані вище протирадіаційні сховища та вказав, що вони є самостійними об’єктами права власності й не увійшли до переліку майна, переданого за договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, укладеного між відкритим акціонерним товариством та відповідачем у справі.

Оскільки це преюдиційно встановлений факт, ці обставини не потребують доказування, а доводи  апеляційної скарги представниці підприємця про те, що спірні укриття є об’єктом цілісного майнового комплексу, який приватизований відповідно до чинного законодавства станом на 2000 рік, є неспроможними.

У 2017 році відповідач повторно на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу звернувся до державного реєстратора та зареєстрував право власності на спірні споруди.

Це й стало підставою для ініціювання прокуратурою подання в інтересах держави позову до суду про скасування такої реєстрації.

Вітчизняне законодавство вказує, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Таке твердження відповідає правовій позиці Верховного Суду, що висловлена ним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 925/1 121/17, від 17.04.2019 року у справі № 916/675/15.

Відповідно до положень ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих до державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Згідно з ч.3 п. 25 Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 253 від 25.03.2009 року, у разі приватизації (корпоратизації) державних підприємств захисні споруди виключаються з переліку майна підприємства, що підлягає приватизації (корпоратизації), і передаються в установленому порядку правонаступникові на відповідальне зберігання.

Тому спірні об’єкти — три протирадіаційні укриття — є державною власністю.

Окрім того, згідно з вимогами чинного законодавства, зокрема ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» № 2163-ХІІ (чинний на час виникнення спірних правовідносин), спірні захисні споруди цивільного захисту віднесені до об’єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв’язку з чим не підлягали приватизації та не могил переходити у приватну власність. 

За відсутності у відповідача речових прав на спірне нерухоме майно, рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за підприємцем на нежитлові приміщення — протирадіаційні сховища — є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з поверненням вказаних вище об’єктів цивільного захисту населення у власність держави.

Як роз’яснено Великою Палатою Верховного суду у п. 230 постанови від 12.09.2023 року у справі № 910/8413/24 у випадках, коли на певний об’єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об’єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов’язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Аналогічний висновок щодо правовідносин, які є подібними до правовідносин у даній справі, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2024 року у справі № 918/744/23.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 01 травня 2025 року у справі № 562/1935/19 (провадження № 22-ц/4815/438/25).