Сільська рада необґрунтовано передала відповідачеві в користування спірну земельну ділянку

Вчиняючи такі дії, орган самоврядування не врахував виникнення у позивача відповідних легітимних сподівань та правомірних очікувань на завершення розпочатої ним процедури набуття у власність спірної земельної ділянки. На чий бік у цьому спорі став Рівненський апеляційний суд — читайте в матеріалі.

 Суд апеляційної інстанції переглянув апеляційну скаргу, подану на рішення місцевого суду, яким позивачеві відмовлено в задоволенні позову до сільської ради й фізичної особи про скасування рішень та визнання права власності на земельну ділянку.

Посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, позивач просив скасувати судове рішення й ухвалити нове — про задоволення позову в повному обсязі з урахуванням доводів апеляційної скарги.

Рівненський апеляційний суд у складі колегії судової палати з розгляду цивільних справ прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Суду відомо, що позивач у 2020 році звернувся до сільської ради із письмовою заявою про виділення йому земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,30 га на території громади за рахунок земель запасу комунальної власності.

Головним управлінням Держгеокадастру однієї з областей був погоджений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачеві.

Позивач двічі звертався до сільської ради із заявою, в якій просив затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак на сесіях депутати не підтримали заявника, відтак рішення залишалося  неприйнятим.

Натомість депутати сільської ради на черговій сесії розглянули проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у безоплатну власність іншому заявникові — громадянинові К., відповідачеві у справі, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення на території громади, який передбачав затвердження поданого позивачем проєкту землеустрою та передачу у його власність земельної ділянки. Рішення також залишилося неприйнятим, через брак депутатських голосів.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду позовну заяву позивача до сільської ради про визнання протиправним рішення, зобов’язання вчинення певних дій задоволено повністю. Визнано протиправними рішення сільської ради про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо спірної земельної ділянки та зобов’язано орган самоврядування затвердити проєкт землеустрою.

Всупереч згаданого вище рішення адміністративного суду, на сесії сільської ради було ухвалено рішення про відмову в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки. Підставою для відмови стала норма Земельного кодексу України (далі у тексті — ЗК України), а саме підпункт 5 пункту 27 Розділу Х Перехідні положення ЗК України, відповідно до якого під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються, з урахуванням особливостей, а саме безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Наступним рішенням сільської ради, прийнятим на черговій сесії, стало рішення про затвердження технічної документації щодо поділу спірної земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю — потребою у розширенні дороги.

Рішеннями, прийнятими на сесіях сільської ради, стали надання відповідачеві у справі дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 25 га в оренду строком на 10 років для сінокосіння та випасання худоби та, власне, затвердження проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Позивач, вважаючи такі дії органу самоврядування порушенням його прав на набуття у власність земельної ділянки, звернувся за захистом до суду.

Як вбачається із обставин справи, поведінка сільської ради, яка надала в оренду відповідачеві спірну земельну ділянку, процес реалізації на приватизацію якої позивач розпочав ще 2020 році, та повторна відмова йому у затвердженні проєкту землеустрою, всупереч відповідного судового рішення, ухваленого на його користь, не відповідає засадам добросовісності.

Покликання органу самоврядування на положення підпункту 5 пункту 27 Розділу Х Перехідні положення ЗК України, як на підставу відмови позивачеві у затвердженні проєкту землеустрою та відведенні йому земельної ділянки, у спірних правовідносинах є необґрунтованим.

Закон України № 2145-ІХ набрав чинності з 07.04.2022 року, тобто починаючи з цієї дати і до припинення (скасування) воєнного стану в Україні органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у його постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.

Відповідно до ст. 118 ЗК України, завершальним етапом отримання земельної ділянки шляхом безоплатної приватизації є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність на підставі погодженого проєкту землеустрою, розробленого відповідно до вимог законодавства.

Оскільки позивач першим подав належно оформлену заяву про затвердження проєкту землеустрою, тому він першим отримав легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури — прийняття органом місцевого самоврядування рішення про затвердження проєкту землеустрою на безоплатне надання йому спірної земельної ділянки у  власність.

Водночас, відповідач — сільська рада — надала необґрунтовану перевагу у наданні в користування спірної земельної ділянки іншій особі, яка звернулася із заявою щодо цього після розпочатої позивачем процедури набуття у власність земельної ділянки.

Зважаючи на обставини справи, колегія суддів прийшла до висновку про скасування оскарженого позивачем рішення місцевого суду та часткового задоволення його позовних вимог.

Рівненський апеляційний суд визнав недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між сільською радою та фізичною особою.

Визнав незаконним та скасував рішення органу місцевого самоврядування, яким позивачеві відмовлено в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2736 га для ведення особистого селянського господарства, визнавши за позивачем право власності на спірну земельну ділянку.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у справі № 570/3764/24 (провадження № 22-ц/4815/860/25).