Місцевий суд безпідставно відмовив позивачеві у відкритті провадження щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини

Рівненський апеляційний суд скасував оскаржену позивачем ухвалу та  повернув справу до суду попередньої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану позивачем на ухвалу місцевого суду, якою йому відмовлено у відкритті провадження у справі за його позовом до відповідачки про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Апелянт просив скасувати судове рішення й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги за наступних підстав.

Згідно із ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав свого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до ст. 15 Сімейного кодексу України (далі у тексті — СК України), сімейні обов’язки є такими, що тісно пов’язані між собою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов’язки є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішення суду.

З огляду на зазначене вбачається, що ця справа пов’язана з вирішенням спору про право — зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов’язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дитини.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов’язане з встановленням обставин щодо невиконання матір’ю батьківських обов’язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов’язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у його постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 128/3616/24 (провадження № № 61-518св25).

Отже, справа позивача до матері їх спільної дитини про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним дитини підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні.

Окрім того, покликання місцевого суду в оскаржуваній ухвалі на неефективність обраного позивачем способу захисту його прав є помилковим, оскільки на стадії відкриття провадження у справі суд не дає оцінку обраному позивачем  способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на що вказано Верховним Судом у постанові від 25.01.2024 року у справі № 320/14843/23.

Оскільки суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі порушив норми процесуального права, апеляційний суд постановив її скасувати, а справу позивача повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року у справі № 569/10142/25 (провадження № 22-ц/4815/1008/25).