Суд першої інстанції стягнув із військовослужбовця неіснуючу заборгованість зі сплати аліментів

Рівненський апеляційний суд скасував оскаржене відповідачем судове рішення в частині стягнення з нього на користь колишньої дружини заборгованості зі сплати аліментів на утримання їх дитини та частково задовольнив позовні вимоги, стягнувши на користь позивачки значно меншу суму.

Із матеріалів справи відомо, що після розлучення сторони у справі уклали договір про сплату аліментів на дитину, згідно з яким відповідач зобов’язувався щомісячно сплачувати визначену правочином суму.

Покликаючись на наявність заборгованості зі сплати аліментів, позивачка звернулася до суду і разом із позовними вимогами про збільшення розміру аліментів шляхом зміни способу їх стягнення, пред’явила позовну вимогу про стягнення заборгованості зі сплати аліментів за період перебування відповідача у полоні.

Місцевий суд позовні вимоги задовольнив частково, стягнувши з відповідача на користь позивачки заборгованість зі сплати аліментів на утримання їх дитини, за договором, укладеним між батьками, відмовивши у задоволенні решти позовних вимог.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, представник відповідача оскаржив його до Рівненського апеляційного суду, просив скасувати та ухвалити нове рішення — про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Оскільки рішення суду попередньої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про зміну способу стягнення аліментів сторонами не оскаржувалося, тому згідно з вимогами ч. 1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України, не було предметом апеляційного перегляду.

Із матеріалів справи вбачається, що у період перебування відповідача у полоні його батьки виконували доручення сина зі сплати аліментів на утримання онука. Це підтверджується їх показаннями та довідкою, наданою фінансовою установою, через яку здійснювалися грошові перекази на користь позивачки.

Отже, висновок місцевого суду про наявність заборгованості у сумі, що вказана у судовому рішенні, є помилковим.

До стягнення з відповідача на користь позивачки підлягає різниця, яка вчетверо менша, аніж стягнув суд попередньої інстанції.

Враховуючи те, що місцевий суд у частині стягнення заборгованості зі сплати аліментів неповно з’ясував фактичні обставини справи, висновки суду у цій частині не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, апеляційний суд постановив скасувати оскаржене відповідачем рішення в цій в частині.

Суд апеляційної інстанції позовну вимогу позивачки про стягнення заборгованості зі сплати аліментів задовольнив частково, стягнувши з відповідача заборгованість з аліментів на утримання дитини, яка складає різницю між прописаною в договорі про сплату аліментів на дитину і сумою, яку виплачували колишній невістці батьки відповідача, доки їх син перебував у полоні.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року у справі № 754/9290/24 (провадження № 22-ц/4815/1009/25).