Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Законодавство України не передбачає виключення з обов’язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яке ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст. 336 КК України.
Такого висновку дійшла об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 573/838/24.
За обставинами кримінального провадження суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ст. 336 КК України за те, що він, будучи придатним за станом здоров’я до військової служби, без поважних причин не прибув до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для направлення до військової частини з метою проходження служби. У касаційній скарзі захисник зазначив, що обвинувачений мав підстави для добросовісної відмови від проходження військової служби, оскільки така відмова ґрунтувалася на його щирих релігійних переконаннях, несумісних із виконанням будь-якої військової служби, включно зі службою без зброї, а також на його належності до релігійної організації Свідків Єгови, віровчення якої категорично виключає можливість такої служби.
Оцінюючи зазначені касаційні вимоги, Об’єднана палата зауважила, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов’язку небойового характеру, що не потребує носіння та використання зброї (ремонт техніки, вивезення поранених, будівництво укріплень тощо).
Об`єднана палата зазначила, що законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни. Не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця, а неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава.
Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).
У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.
Не залишаючи поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03) та погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ статті 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби, об`єднана палата, однак, вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об`єднана палата.
Тому об`єднана палата констатувала, що законодавство не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.
Щодо пропорційності такого обмеження об`єднана палата визнала, що впроваджена законом неможливість відмовитися від військової служби через переконання означає, що таке обмеження має застосовуватися пропорційно до мети, що переслідується, навіть під час захисту Вітчизни від агресії. Міркування, пов’язані з переконаннями, не можуть бути повністю виключені під час війни, тому призов на військову службу під час мобілізації автоматично не скасовує права на сумлінну відмову від носіння або використання зброї.
Постанова ОП ККС ВС від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24 (провадження № 51-603кмо25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/131495382.
Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
_03_03.png)
