Визначений місцевим судом до стягнення з відповідача розмір аліментів на утримання дитини відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності

Рівненський апеляційний суд, погоджуючись із висловленою позицією суду попередньої інстанції при вирішенні спору між колишнім подружжям про зміну способу стягнення аліментів з відповідача-військовослужбовця, констатує, що нормами сімейного законодавства встановлена рівність як батьківських прав щодо дитини, так і обов’язків, зокрема, щодо її матеріального забезпечення.

Суд апеляційної інстанції переглянув апеляційну скаргу позивачки, подану на рішення місцевого суду, яким частково задоволено її позов, поданий до колишнього чоловіка, військовослужбовця Збройних Сил України, та змінено спосіб стягнення аліментів, що стягувалися з відповідача на підставі судового наказу суду першої інстанції на користь позивачки на утримання їх дитини, з 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на 1/8 від усіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішення суду законної сили і до повноліття дитини.

Апелянтка просила скасувати оскаржене рішення й ухвалити нове — про стягнення з відповідача аліментів на утримання їх дитини в розмірі ¼ усіх видів його заробітку.

Колегія суддів відмовила позивачці у задоволенні апеляційної скарги, вважаючи оскаржене нею рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм процесуального й матеріального права.

Ст. 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного кодексу України (далі у тексті — СК України) передбачено, що батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

У зазначеній формі права законодавець розширив можливості того з батьків або інших законних представників дитини, разом з якими вона проживає (отримувача аліментів) щодо вибору способу стягнення аліментів.

Аналізуючи вказані вище правові норми законодавства можна дійти висновку, що стягувачеві аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі).

Закон не встановлює обов’язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю, а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов’язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Таким чином, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів.

Суд встановив, що сторони у справі мають спільну дитину, яка проживає з матір’ю, котра скористалася своїм правом щодо визначення способу стягнення аліментів саме в частці від доходу колишнього чоловіка-військовослужбовця.

Відомості про наявність у відповідача заборгованості з аліментів позивачка не надала.

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, правові висновки Верховного Суду, враховуючи обставини справи, зокрема, вік, стан, здоров’я, матеріальне становище дитини і платника аліментів, відомості про особу останнього та його матеріальне становище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

На переконання колегії суддів, визначений місцевим судом до стягнення розмір аліментів відповідає інтересам дитини і є достатнім для її фізичного, духовного, морального і соціального розвитку, відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Апеляційний суд наголошує, що нормами сімейного законодавства встановлена рівність як батьківських прав щодо дитини, так і обов’язків, зокрема, щодо її матеріального забезпечення.

Батьки зобов’язані нарівні утримувати дитину до досягнення нею повноліття і створювати для неї необхідні передумови для її фізичного, духовного, морального і соціального розвитку, а не покладати тягар утримання на одного з батьків.

Наведені позивачкою в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи та по своїй суті зводяться до незгоди скаржника із рішенням місцевого суду.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 569/8640/25 (провадження № 22-ц/4815/1306/25).