Апеляційний суд підтримав рішення місцевого суду в частині стягнення з держави на користь позивача моральної шкоди

Та скасував рішення суду в частині стягнення з Державного бюджету України відшкодування матеріальної шкоди, оскільки заявлена позивачем сума стягнення не підпадає під жодний з видів витрат, що визначені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі у тексті — Закон).

Рівненський апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції, оскаржене одним із відповідачів у справі — Рівненською обласною прокуратурою.

Оскарженим рішенням частково задоволено позов до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, й стягнуто на користь позивача кошти у відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалити нове — про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача з наступних міркувань.

Суду відомо, що позивач понад 9 років перебував під слідством та судом за підозрою у вчиненні службового злочину.

Вироком місцевого суду, залишеного Рівненським апеляційним судом без змін, позивач був визнаний невинуватим та виправданий за недоведеністю.

Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Волинського апеляційного суду вирок щодо позивача залишено без змін, що й стало підставою для звернення виправданого до суду.

Чинне законодавство захищає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Згідно зі ст. 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального правопорушення обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, дійшов правильного висновку, що відкрите проти позивача кримінальне провадження мало тяжкі наслідки для нього, оскільки він тривалий час страждав від почуття невизначеності свого майбутнього. Позивачеві завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення цим нормальних життєвих зв’язків, вимушених змінах в організації його життя.

З урахуванням установлених обставин у справі, а також усталеної практики ЄСПЛ, зважаючи на засади верховенства права, вимог розумності і справедливості, Рівненський апеляційний суд підтримав висновок місцевого суду, що з урахуванням ступеню страждань від безпідставного обвинувачення позивача у вчиненні злочину, тривалість обмеження його конституційних прав, розмір компенсації у відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві діями державних органів, відповідає характеру та обсягу його страждань.

Не зміг погодитися суд апеляційної інстанції із висновком місцевого суду про наявність підстав для стягнення на користь позивача матеріальної шкоди, та прийшов до висновку про скасування в цій частині оскарженого рішення суду попередньої інстанції.

Заявляючи таку вимогу про стягнення моральної шкоди, позивач вказав, що такою є вартість лікарських засобів, використаних для проведення курсу лікування хвороби, викликаної незаконним переслідуванням.

Статтею 3 Закону визначено перелік коштів, що відшкодовуються особі: заробіток та інші доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого є громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Отже, заявлена сума стягнення не підпадає під жодний з видів витрат, що відшкодовуються державою у відповідності до згаданого вище Закону.

Суд першої інстанції не врахував, що правові підстави стягнення матеріальної шкоди позивачем не наведені.

Апеляційний суд виснував, що відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про наявність причинно-наслідкового зв’язку між проведенням досудового розслідування відносно позивача та необхідністю проведення лікування, адже причинно-наслідковий зв’язок не тотожний хронологічному, тобто «після» не означає «внаслідок».

Долучені до матеріалів справи документи вказують, що хвороба позивачеві була діагностована ще до відкриття кримінального провадження та повідомлення йому про підозру. Відтак упродовж досудового розслідування та розгляду справи в суді позивач фактично лікував хворобу, яку він мав раніше.

Більше того, позивач не надав суду жодних фіскальних чеків, накладних, рахунків-фактур та інших документів, які б слугували належними і достовірними доказами придбання ним лікарських препаратів чи перебування на лікуванні у державних або приватних медичних закладах.  

З огляду на зазначені вище обставини справи, висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для стягнення з держави на користь позивача матеріальної шкоди є помилковим, передбачені законом підстави для її стягнення відсутні, у зв’язку з чим апеляційний суд постановив скасувати оскаржене відповідачем рішення місцевого суду  в цій частині й ухвалив у цій частині нове рішення — про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування позивачеві матеріальної шкоди.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 569/14680/22 (провадження № 22-ц/4815/1025/25).