Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду щодо обвинуваченого у зґвалтуванні 13-річної падчерки без змін

Згідно з вироком місцевого суду, який Рівненський апеляційний суд залишив без змін, 31-річного С. засуджено за частинами 4 і 6 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі у тексті — КК), і на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Захисник обвинуваченого, не погодившись із рішеннями судів першої та другої інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку до Верховного Суду.

У касаційній скарзі захисник засудженого просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалу Рівненського апеляційного суду у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі — Верховний Суд) відхилила доводи касаційної скарги захисника в частині неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та її незгоди з наданою судами першої та апеляційної інстанції оцінкою доказів, оскільки перевірка цих обставин відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Органом досудового розслідування та суду вставлено, що обвинувачений вчинив дії сексуального характеру щодо 13-річної падчерки, внаслідок чого та завагітніла.

Мати потерпілої звернулася із заявою про зґвалтування, вчинене щодо її  малолітньої доньки, до правоохоронних органів, які внесли відомості про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань.  

У ході досудового розслідування чоловікові було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 4 та 6 ст. 152 КК (зґвалтування, вчинене щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, вчиненому повторно), та скеровано обвинувальний акт до суду.

На стадії досудового розслідування і потерпіла, і її мати — законна представниця —  давали покази при винуватість засудженого. Однак при розгляді справи у суді першої інстанції змінили позицію, заявляючи про невинуватість чоловіка та вказували, що обмовили його. Засуджений також не визнав свою вину та стверджував, що його падчерка мала статеві зносини з іншими чоловіками.

Таку ж позицію сторони висловлювали і в суді апеляційної інстанції.

Рівненський апеляційний суд, беручи до уваги висновки спеціалістів, педагогів та психологів, які стверджували про тиск на потерпілу з боку матері — законної представниці, а також родичів вітчима малолітньої, постановив ухвалу про призначення потерпілій іншого представника, яка і в апеляційному суді, і в суді касаційної інстанції при ухваленні рішення посіла нейтральну позицію, поклавшись при прийняття рішення на розсуд суду.  

Верховний Суд, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі захисника обвинуваченого, дійшов до висновку про залишення вироку місцевого суду та ухвали Рівненського апеляційного суду щодо обвинуваченого С. без змін, зважаючи на такі обставини.

Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості С. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 4, 6 ст. 152 КК, зроблено із дотриманням положень ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі у тексті — КПК) на підставі з’ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Попри те, що потерпіла і її законна представниця в суді першої інстанції змінили покази та стверджували,  що обмовили засудженого, Верховний Суд взяв до уваги висновок місцевого суду, який у вироку вказав, що їхні показання надані в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, оскільки вина С. у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень доведена іншими зібраними доказами у справі, зокрема показаннями свідків: лікаря-гінеколога, головного спеціаліста Служби супроводу дітей міської ради, педагога-психолога та рідного дідуся потерпілої, а також протоколами: про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, огляду місця події з  фототаблицею, огляду відеозапису з допитом малолітньої потерпілої, проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного, висновками судово-психологічної та судово-медичної експертиз.

При перегляді вироку за апеляційними скаргами сторони захисту, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив наведені в них доводи та дійшов переконливого висновку про законність оскарженого рішення. У своїй ухвалі апеляційний суд виклав відповідні мотиви на обґрунтування цього висновку та спростування доводів сторони захисту щодо неправильного засудження С., а також послався на конкретні положення закону, якими він керувався ухвалюючи таке рішення.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що під час проведення слідчого експерименту з засудженим, де він детально повідомив обставини вчинення ним як першого, так і повторного зґвалтування потерпілої, на нього здійснювався тиск з боку слідчого, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що відповідно до дослідженого місцевим судом протоколу слідчого експерименту, вказана слідча дія була проведення в присутності двох понятих та захисника підозрюваного, будь-яких зауважень з боку учасників щодо додержання процесуальної процедури її проведення в протоколі не зафіксовано. Крім того, висновок судово-психологічної експертизи в матеріалах справи підтверджує відсутність стороннього тиску на засудженого під час відтворення ним обставин події.

Дав суд апеляційної інстанції у своєму рішенні й оцінку доводам захисника в скарзі щодо зміни показань потерпілої та її матері в суді, вказавши на те, що з метою усунення протиріч місцевий суд дослідив відеозапис первинного допиту потерпілої під час досудового розслідування, при проведенні якого вона послідовно й детально описала два статеві акти з вітчимом, вказала на погрози з його боку та підтвердила відсутність будь-яких статевих актів з іншими особами. Психологи у висновку судово-психологічної експертизи засвідчили добровільність і достовірність цих свідчень потерпілої та відсутність на неї будь-якого тиску.

Крім того, медики після огляду надали довідку про 12-тижневу вагітність потерпілої, що співпадає з часом вчинення зґвалтувань.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду у вироку про те, що надані в судовому засіданні показання свідка — рідного дідуся потерпілої, який був попереджений про кримінальну відповідальність і передав інформацію про скоєння злочинів засудженим, почуту від дружини (бабусі потерпілої), яку їй розповіла онука, є допустимим доказом, зазначивши, що ці показання свідка не є єдиними чи первинними даними, які підтверджують первинні свідчення малолітньої потерпілої та кореспондують іншим дослідженим доказам у справі, а тому місцевий суд правомірно взяв їх до уваги при оцінці разом з іншими зібраними доказами, які доводять вину засудженого у скоєному.

Цілком слушно вказав апеляційний суд у своєму рішенні і на безпідставність доводів скарги сторони захисту про те, що місцевий суд у вироку не зазначив мотиву вчинених злочинів (п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК), оскільки відповідно до диспозиції складу злочинів, передбачених ст. 152 КК, мотив не є їх обов’язковою конструктивною ознакою.

Щодо доводів апеляційної скарги захисника про те, що суд не встановив точної дати і часу вчинення злочинів, Рівненський апеляційний суд в ухвалі обґрунтовано зазначив, що це пов’язано з тим, що малолітня потерпіла повідомила матері про скоєне за спливом кількох місяців.

Безпідставними є доводи захисника, висловлені під час касаційного розгляду, про розгляд справи у суді першої інстанції незаконним складом суду, оскільки судовий розгляд повинен був проводитися судом присяжних.

Згідно із Законом України від 14 квітня 2022 року № 2201-ІХ «Про внесенні змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», статтю 615 КПК, якою урегульовано особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану, було викладено в новій редакції. Зокрема, приписами ч. 10 цієї норми визначено, що кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачене довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів. Крім здійснення кримінального провадження у суді, в якому до моменту введення воєнного стану та набрання чинності цією частиною було визначено склад суду за участю присяжних.

Ці зміни набрали чинності до 01 травня 2022 року, тобто до надходження обвинувального акта у кримінальному провадженні до суду першої інстанції.

Верховний Суд прийшов до висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведені відповідні мотиви, з яких виходили ці суди, та положення закону, яким вони керувалися, ухвалюючи такі рішення.