Місцевий суд помилково стягнув з банку на користь позивачки кошти, які їй не належать

Рівненський апеляційний суд скасував оскаржене відповідачем рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивачки понад 200 тисяч кредитних коштів та відмовив їй у задоволенні цих позовних вимог. У решті рішення суду залишено без змін. 

Суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу, подану відповідачем — фінансовою установою — на рішення місцевого суду, яким частково задоволено позов про захист прав споживачів та зобов’язано відповідача відновити залишок кредитних коштів на банківських рахунках позивачки і скасувати відсотки й інші штрафні санкції, нараховані банком за оскаржуваними позивачкою транзакціями з перерахунку/зняття коштів.

Апелянт просив скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове — про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги за наступних підстав.

Суд встановив, що між сторонами у справі виникли правовідносини щодо надання банківських послуг.

Позивачка звернулася до банківської установи із заявою щодо вчинення шахрайських дій щодо неї: зняття з її рахунків без її дозволу понад 200 тисяч гривень кредитних коштів.

Банк карткові рахунки заблокував.

Позивачка повідомила  про інцидент правоохоронні органи, які внесли дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У цьому кримінальному провадженні триває досудове розслідування, у якому позивачку визнано потерпілою.

Крім того, позивачка звернулася до суду з позовом до банку про захист прав споживачів. Судове рішення місцевого суду, яким частково задоволено її позовні вимоги, й стало предметом перегляду у суді апеляційної інстанції.   

Чинне законодавство наголошує, що кожна особа має право на захист у разі порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що:

«відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Не встановивши  обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА-1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов’язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковим, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц  (провадження № 61-139св18) вказано, що «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15».

Посилання банківської установи на те, що позивачка порушила Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяла незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Відповідач не довів, що позивачка втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера чи іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 753/12781/23 (провадження № 61-10605св24).

Суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач  не підтвердив належними та допустимими доказами, що позивачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунка, оскільки переказ коштів, розміщених на карткових рахунках позивачки було здійснено без використання платіжної карти. При цьому, банк не заперечував факт того, що списання коштів були ініційовані не позивачем, а іншими невстановленими особами шахрайськими методами.

Не погодився Рівненський апеляційний з висновком місцевого суду про стягнення з відповідача на користь позивачки понад 200 тисяч кредитних коштів, оскільки такі кошти їй не належать, тому постановив рішення, яким апеляційну скаргу відповідача задовольнив частково та скасував оскаржене рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивачки цієї суми, в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 556/3342/24 (провадження № 22-ц/4815/1270/25).