Місцевий суд зобов’язав страхову компанію відшкодувати близьким родичам шкоду, заподіяну смертю фізичної особи

Рівненський апеляційний суд підтримав таке рішення та відхилив апеляційну скаргу страховика про скасування оскарженого ним судового рішення з ухваленням нового — про відмову у задоволенні позову.

В автомобільній аварії, яка сталася з вини позивача, від отриманих травм загинула 40-річна пасажирка, а їх 5-річна донька отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Внаслідок ДТП було завдано матеріальної та моральної шкоди близьким родичам нині  покійної жінки — її малолітній доньці та батькам, у зв’язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок страховика.

Позивач, як законний представник малолітньої доньки, звернувся до суду з позовом до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

Місцевий суд вказаний позов задоволив та стягнув із відповідача — страхової компанії — на користь позивача, який діє в інтересах малолітньої дитини, як її законний представник, страхове відшкодування, пов’язане з втратою годувальниці для малолітньої дитини, відшкодування моральної шкоди та судові витрати, пов’язані з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги. Крім того, суд стягнув з відповідача на користь батьків покійної доньки кошти на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Не погодившись із рішення суду першої інстанції, відповідач оскаржив його до Рівненського апеляційного суду, просив скасувати судове рішення й ухвалити нове — про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів відхилила апеляційну скаргу відповідача за наступних підстав.

Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України) передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч. 5 цієї статті особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Обов’язок відшкодовувати завдану шкоду виникає в особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, — незалежно від наявності вини.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи його умислу.

Правила регулювання деліктних зобов’язань передбачають відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов’язок.

Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ст. 6  Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі у тексті — Закон), страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

На момент скоєння ДТП відповідальність водія, з вини якого сталася подія, була застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому заподіяну позивачам шкоду належить відшкодовувати страховику.

Що стосується суми страхових виплат, щодо розміру якої у сторін виник спір, апеляційний суд, ухвалюючи рішення про залишення оскарженого відповідачем рішення суду попередньої інстанції без змін,  прийшов до таких висновків.

Відповідно до ст. 22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди жаттю, здоров’ю, майну третьої особи.

Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п. 27.2 ст. 27 Закону).

Щодо кола осіб, які мають право на відшкодування і про помилковість його визначення страховиком, на думку позивача, то ч. 1 ст. 1200 ЦК України встановлено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на утриманні, а також непрацездатні особи, які мали на день смерті потерпілого право на одержання від нього утримання.

Що стосується даного спору, то права на відшкодування мають малолітня донька покійної, яка за життя своєї матері була на її утриманні та мала право на утримання, та батьки, які досягли пенсійного віку, встановленого законом.

Місцевий суд, ухвалюючи рішення на користь представника малолітньої дитини, для розрахунку взяв розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на день настання страхового випадку. Стягнення на користь законного представника малолітньої утриманки покійної страхового відшкодування, спричиненого втратою годувальниці, одноразовим платежем, відповідає особливому захисту дитини, передбаченому Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства» й унеможливлює порушення майнового права дитини (аналогічна правова позиція викладена у постанові Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду ВС в постанові від 05 грудня 2002 року у справі № 304/936/19).

Суд врахував малолітній вік дитини загиблої, яка потребує матеріального утримання, оплати витрат, пов’язаних із фізичним та моральним розвитком, що в сукупності потребує особливого захисту інтересів малолітньої дитини.

Вирішуючи питання відшкодування моральної шкоди, завданої смертю, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв’язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений ст.26-1 та пунктом 27.3  Закону. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.

Зважаючи на згадані вище норми Закону, загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди доньці та батькам покійної, стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, яка в рівних частках припадає кожному, хто має право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди.

Місцевий суд, стягуючи з відповідача на користь позивачів регламентні виплати, не перевищив страхову суму, визначену чинним законодавством, та договором страхування.

Таку позицію висловив Верховний Суд у постанові № 511/323/19 від 05 липня 2022 року та вказав, що відшкодування шкоди, пов’язаної зі смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду (п. 27.5 ст. 27 Закону).

Постанова Рівненського апеляційного суду від 18 листопада 205 року у справі № 570/6299/24 (провадження № 22-ц/4815/1362/25).