Військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину і перебував у розшуку, конвоювали із зали судового засідання до Слідчого ізолятора

До цього, згідно з ухвалою слідчого судді місцевого суду, підозрюваний, якому орган досудового розслідування інкримінує ч. 5. ст. 407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану), перебував під домашнім арештом у нічний час, а його захисниця просила змінити підзахисному запобіжний захід на особисте зобов’язання.

Рівненський апеляційний суд переглянув оскаржену сторонами обвинувачення і захисту ухвалу місцевого суду, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про обрання 43-річному жителю м.Березне Д. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення розміру застави та обрано домашній арешт у період із 22:00 год. до 07:00 год.

Захисниця підозрюваного просила застосувати до підзахисного запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, а прокурор Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону заперечив проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та наполягав на скасуванні оскарженої ухвали слідчого судді суду першої інстанції та ухваленні нового судового рішення, яким задоволити клопотання слідчого про обрання щодо підозрюваного військовослужбовця запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Прокурор вказав, що підозрюваний 16 травня 2024 року був мобілізований та доставлений до однієї з військових частин, яку самовільно залишив уже наступного дня. Згодом був оголошений у розшук, а під час обшуку наприкінці січня 2026 року за місцем проживання був відсутній.

Сторона обвинувачення, зважаючи на поведінку підозрюваного, увагу колегії суддів апеляційного суду акцентувала на існуючих ризиках, передбачених ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі у тексті — КПК України). Зокрема — на п.п. 1,3, 5 — переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконний вплив на потерпілих, свідків, інших учасників кримінального провадження, а також продовження кримінального правопорушення, у якому підозрюється.

Прокурор додав, що у відповідності до ч. 8 ст. 176 КПК України, до військовослужбовців, яким органом досудового розслідування інкримінується ст. 407 КК України, не можуть бути застосовані більш м’які заходи, такі як особисте зобов’язання, застава чи домашній арешт.

Захисниця та її підзахисний заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Підозрюваний наголосив, що не має наміру повертатися до військової частини та ставати на захист держави під час збройної агресії російської федерації, що дозволило б зупинити кримінальне переслідування.

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ постановив апеляційну скаргу прокурора Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону задовольнити.

Оскаржену сторонами ухвалу слідчого судді місцевого суду апеляційний суд скасував, та ухвалив нове судове рішення — про задоволення клопотання слідчого про обрання щодо 43-річного підозрюваного Д. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 08 червня 2026 року без визначення розміру застави.

Військовослужбовця, якому у разі доведеності його вини загрожує позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років, взяли під варту в залі судового засідання та конвоювали до Слідчого ізолятора.