Місцевий суд обґрунтовано визначив місце проживання малолітньої дитини з матір’ю  

Оскільки між колишнім подружжям не вичерпаний конфлікт щодо виховання дітей, таке судове рішення сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів малолітнього сина, його зростання в турботі та материнській любові.

Рівненський апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції, оскаржене представником відповідача, яким задоволено позов колишньої дружини його довірителя та визначено місце проживання малолітнього сина з позивачкою.

Апелянт просив скасувати оскаржуване судове рішення та задовольнити подану апеляційну скаргу.

Колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги представника відповідача та залишення оскарженого судового рішення без змін, зважаючи на таке.

Суд встановив, що сторони перебували в шлюбі, під час якого народилося двоє дітей. Згідно з рішенням місцевого суду, з відповідача стягнуто на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 доходу відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття.

Діти після розлучення батьків проживають з матір’ю.

Відповідно до рішення виконавчого комітету сільської ради, враховуючи висновок служби у справах дітей сільради про визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними, а також рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, відповідачеві визначено періодичні побачення з дітьми.

Позивачка, звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з нею, покликалася на вчинення відповідачем щодо неї психологічного тиску у вигляді погроз відібрання від неї дітей.

Сторона відповідача проти задоволення позову заперечувала, мотивуючи це відсутністю між ними спору про визначення місця проживання дітей.

До матеріалів справи долучено висновок органу піки та піклування сільської ради про доцільність визначення місця проживання дитини з позивачкою.

Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 160 Сімейного кодексу України (далі у тексті — СК України) місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Дитина, яка досягла десятиріччя, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Як вказано у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з’ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Аналіз наведених норм, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток на належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об’єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

За встановлених судом обставин, враховуючи думку малолітньої дитини про бажання жити з матір’ю, яка виконує свої обов’язки щодо виховання та утримання сина, фактичної згоди батька з думкою дитини про його бажання проживати з матір’ю, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 141, 161 СК України і обґрунтовано визначив місце проживання малолітньої дитини з матір’ю, оскільки це сприятиме якнайкращому забезпеченню її інтересів, зростанню дитини в турботі та материнській любові.

Доводи апеляційної скарги про відсутність предмета спору апеляційний суд відхилив, оскільки місцевий суд встановив, і це підтвердилося в суді апеляційної інстанції, що між сторонами триває конфлікт щодо виховання дітей, а підставою для звернення позивачки до суду з цим позовом були саме погрози батька щодо фактичної зміни місця проживання малолітнього сина та відібрання його від матері.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 10 вересня 2026 року у справі № 570/2311/25 (провадження № 22-ц/4815/1713/26).