Право на земельну частку (пай) і право власності на конкретну земельну ділянку не є тотожними правами

Саме тому, якщо виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості та виготовлення державного акта на спірну земельну ділянку мали місце після смерті спадкодавця, тобто після припинення його цивільної правоздатності, така земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу та не могла бути успадкована як право власності на конкретно визначену земельну ділянку (постанова Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 127/6627/22 (провадження № 61-1525св23)).

Рівненський апеляційний суд переглянув рішення суду попередньої інстанції, яким позивачці відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на спадкове майно.

Апелянтка просила скасувати оскаржене судове рішення й ухвалити нове — про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів ухвалила рішення про залишення апеляційної скарги позивачки без задоволення, а оскарженого нею рішення місцевого суду — без змін, зважаючи на такі обставини.

Із матеріалів справи відомо, що після смерті діда позивачки відкрилася спадщина на належне йому майно та майнові права, які не припинилися внаслідок його смерті.

Позивачка за заповітом успадкувала домоволодіння.

Окрім визначеного в заповіті будинковолодіння, спадкодавцеві за життя належало право на земельну ділянку (пай), у землі, яка перебувала в колективній власності.

Державні акти на право власності на спірні земельні ділянки були оформлені вже після смерті спадкодавця.

Оскільки спадщина після смерті діда позивачки відкрилася до набрання чинності Цивільним кодексом України у 2004 році, до спірних правовідносин щодо відкриття спадщини, кола спадкоємців та прийняття спадщини підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу Української РСР (далі у тексті — ЦК УРСР).

Згідно зі ст. 548 ЦК УРСР у редакції, чинній на час відкриття спадщини, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном (п. 1 с.1 ст. 549 ЦК УРСР).

Суд встановив, що на час смерті спадкодавець проживав разом із позивачкою, яка після смерті діда фактично вступила у володіння спадковим майном — земельними ділянками, які вона обробляла, та відповідно прийняла ці ділянки у спадщину як спадкоємиця за законом померлого.

Постановою приватного нотаріуса позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом на право на земельну ділянку (пай), видане за життя спадкодавцю.

Підставою відмови стало те, що за даними ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, взамін сертифіката на право власності на земельну частку (пай) були виготовлені державні акти на право власності на земельні ділянки. Однак підпис їх власника про отримання в зв’язку з його смертю у відповідній графі відсутній.

Отже, за життя дід позивачки набув право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом, однак право власності на конкретно визначені земельні ділянки, які позивачка просила визнати за нею в порядку спадкування, за життя спадкодавця у встановленому законом порядку оформлені не були, оскільки відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки оформлені вже після його смерті.

Смерть фізичної особи припиняє її цивільну правоздатність набувати нові цивільні права та обов’язки. Тому оформлення після смерті особи державних актів на право власності на земельні ділянки на її ім’я не може свідчити про набуття такою особою після смерті права власності на конкретні земельні ділянки як об’єкти нерухомого майна.

У постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 127/6627/22 (провадження № 61-1525св23) Верховний Суд також звернув увагу на необхідність розмежування права на земельну частку (пай) та права власності на конкретно визначену земельну ділянку. У вказаній постанові зазначено, що на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) не має свого матеріального втілення, є лише правом одержати у власність земельну ділянку зі складу певного масиву землі, не визначені в натурі, її межі невідомі до моменту виготовлення і затвердження відповідної документації та вона не має унікального кадастрового номера. Отже, Верховний Суд виходить з того, що право на земельну ділянку не є тотожними правами. Саме тому, якщо виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості та виготовлення державного акта на спірну земельну ділянку мали місце після смерті спадкодавця, тобто після припинення його цивільної правоздатності, така земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу та не могла бути успадкована як право власності на конкретно визначену земельну ділянку.

Посилання позивачки на те, що за нею слід визнати право власності на конкретно визначені земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номери, що значаться за спадкодавцем, є передчасними, оскільки спадкодавець за життя не оформив належним чином у встановленому законом порядку право власності на спірні земельні ділянки, а лише набув майнові права на їх отримання, а отже, успадковується це саме право на отримання земельної частки (паю), а не право власності на конкретно визначені земельні ділянки в натурі (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 692/565/21 (провадження № 61-7303св22)).

На підставі встановлених судом обставин, з урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду, які є релевантними до спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки до складу спадщини мало входити право на земельну частку (пай), а не право власності на земельні ділянки як сформовані об’єкти нерухомого майна.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня 2026 року у справі № 949/2730/25 (провадження № 22-ц/4815/1490/26).