Корпоративні права є майновими правами, які входять до складу спадщини

Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення місцевого суду, яким задоволено позов про скасування постанови державного нотаріуса, котрою відмовлено у вчиненні нотаріальних дій.

Колегія суддів переглянула рішення суду попередньої інстанції, яким задоволено позов про скасування постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій.

Судове рішення оскаржив до Рівненського апеляційного суду через представницю син спадкодавця, який проживає на росії.

В апеляційній скарзі представниця вказала, що суд першої інстанції розглянув цивільну справу без участі всіх спадкоємців після смерті батька її довірителя, вирішивши питання про його права та інтереси без можливості надати суду усі належні та допустимі докази.

Просила скасувати оскаржене судове рішення й ухвалити нове — про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про залишення її без задоволення, зважаючи на такі обставини.

Суд встановив, що чоловік позивачки, з яким вона перебувала в офіційному шлюбі до його смерті, зареєстрував Мале приватне підприємство (далі у тексті — МПП).

Після смерті засновника позивачка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Окрім свідоцтв про право на спадщину за законом на майно, розпорядженням нотаріуса спадкоємиця отримала свідоцтво про визначення управителя корпоративними правами.

Згідно з чинною редакцією Статуту МПП, єдиним засновником та власником юридичної особи був чоловік позивачки, після смерті якого вона звернулася до державної нотаріальної контори із заявою видати свідоцтво про право на спадщину за законом на цілу частку розміром 100 % засновника в статутному капіталі МПП.

Відмовляючи у видачі такого свідоцтва, нотаріус вказала на те, що відповідно до ст.1267 Цивільного кодексу України частки кожного із спадкоємців за законом є рівними, тому за наявності заяв про прийняття спадщини від сина й доньки спадкодавця, спадщина між спадкоємцями буде розділена згідно з чинним законодавством.

Вважаючи зазначену вище постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій незаконною, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі у тексті — СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи-підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, це окремий об’єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної власності.

Корпоративні права є майновими правами, які входять до складу спадщини, відповідно до ст. 1218 ЦК України.

Майно, що знаходиться на балансі приватного підприємства було створене за рахунок доходів підприємства та особистих грошових внесків сім’ї позивачки, зареєстроване як власність підприємства, а не власність засновника, спадкування майна підприємства як цілісного майнового комплексу є неможливим, але майнові права після смерті засновника в силу приписів ст. 1218 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України) є об’єктом спадкування відповідно до частки, що належить виділити із спільної сумісної власності.

Оскільки позивачці належить ½ частки корпоративних прав МПП як спільної сумісної власності подружжя, а на ½ частки відкрилася спадщина внаслідок смерті спадкодавця, висновок місцевого суду про незаконність оскаржуваної постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій є правильним.

Щодо доводів апеляційної скарги про незалучення судом інших спадкоємців померлого, сина та доньки, як підставу для скасування рішення суду, апеляційний суд зазначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що інші спадкоємці померлого подали заяви про прийняття спадщини до нотаріуса з-за кордону.

Згідно з п. 3 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, іноземний громадянин, особа без громадянства чи особа, що має статус біженця, які звертаються за учиненням нотаріальних дій, установлюються нотаріусом на підставі документів, передбачених законодавством України.

На офіційному вебсайті Гаазької Конвенції електронні апостилі заяв про прийняття спадщини інших спадкоємців померлого — сина та доньки — відсутні, що унеможливлює звірити дійсність зазначених документів. А згідно з ч. 2 ст. 1269 ЦК України заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

За встановлених обставин, висновок суду попередньої інстанції про невиконання дітьми спадкодавця вимог чинного законодавства України при поданні ними заяв про прийняття спадщини протягом встановленого законом строку для прийняття спадщини є правильним.

Діти спадкодавця не можуть вважатися такими, що прийняли ½ частки корпоративних прав МПП, оскільки відсутні підстави вважати, що місцевий суд порушив вимоги закону про прийняття рішення про права, свободи, інтереси та обов’язки осіб, які не були залучені до участі в справі.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня 2026 року у справі № 565/1945/25 (провадження № 22-ц/4815/1588/26).