Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла

Чи не щотижня в Рівненському апеляційному суді переглядаються рішення місцевих судів про позбавлення осіб права на житло. І сумно, що найчастіше, судові спори виникають між найріднішими людьми. Підстави звернення до суду різні, а конфлікт між близькими, оскільки одна зі сторін програє судовий процес, стає ще глибшим.  

Рівненський апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу рівнянки Г. про скасування рішення Рівненського міського суду від 12 лютого 2019 року та ухвалення нового — про задоволення позову повністю через визнання відповідача Д. (рідної внучки позивачки, — авт.)  такою, що втратила право на користування житловим будником у Рівному.

У поданому відзиві представник відповідачки просив рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу — відхилити.

Наміри позбавити рідну внучку права на житло у громадянки Г. з’явилися ще у 2016 році, коли вона у грудні звернулася до міського суду з позовом про визнання внучки такою, що втратила право користування житлом. 6 лютого 2017 року заочним рішенням Рівненського міського суду позов задоволено.

Рівнянка Д. звернулася до місцевого суду з заявою про перегляд цього заочного рішення. Як зазначалося вище, 12 лютого 2019 року рішенням Рівненського міського суду громадянці Г. відмовлено в задоволенні позову до внучки Д. про визнання такою, що втратила право користування житловим будинком.

Оскаржуючи рішення Рівненського міського суду в Рівненському апеляційному суді, громадянка Г., власниця спірного будинку, переконувала суд, що внучка вже три роки з нею не проживає. Оскільки ж донька її сина зареєстрована в цьому помешканні, у неї виникають проблеми зі сплатою надмірно обчислених комунальних послуг, а при розрахунку субсидії враховуються доходи внучки, відтак — її розмір істотно зменшується. Це підтвердив і батько відповідачки.

З пояснень громадянки Д. суду стало відомо, що вона за останні три роки неодноразово приходила до бабусі з наміром владнати конфлікт, однак родичка двері будинку їй не відчинила, змінивши замок на вхідних дверях. Підтвердженням цьому є подання у 2016 році Д. заяв до поліції та Служби у справах дітей про усунення перешкод у користуванні житловим будинком. Зрештою, дівчина змушена була спершу винаймати житло, а нині проживає з бабусею матері.  

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу — без задоволення, Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ виходив з того, що відповідач вимушено тимчасово не проживає у спірному житловому будинку з поважних причин. У громадянки Д. немає іншого постійного житла, зв’язок зі спірним житловим приміщенням, у якому вона зареєстрована, не втрачала. А  зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.