Рівнянин звернувся до суду з позовом про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу порушення прав споживача та заперечення позивачем правомірності укладених між ним і банком кредитного та іпотечного договорів після спливу понад 10 років з дня їх укладення. І якщо Рівненський міський суд позовні вимоги Андрія М. задовольнив повністю, визнавши правочини недійними, Рівненський апеляційний суд, переглянувши апеляційну скаргу банку на рішення місцевого суду, прийшов до висновку про її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.

Під час розгляду в Рівненському апеляційному суді  встановлено, що в лютому 2006 року між рівнянином Андрієм М. та одним із банків було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав у фінансовій установі 31 800 доларів США з оплатою на користування кредитними коштами 12 відсотків річних на придбання об’єкта нерухомості. Визначено в договорі й остаточний термін повернення коштів — до 8 лютого 2026 року. Крім того, між контрагентами було укладено забезпечувальний правочин — договір іпотеки нерухомого майна.

Оскільки у серпні 2009 року відбулася реорганізація кредитора, між контрагентами було укладено додаткову угоду, за умовами якої було не тільки зменшено щомісячний платіж, але й продовжено термін кредитування до 8 лютого 2033 року.

У вересні 2015 року банк було визнано неплатоспроможним, запроваджено тимчасову адміністрацію. У березні 2019 року фінансова установа відступила свої права й вимоги, в тому числі й щодо кредитних зобов’язань Андрія М., на підставі договору на користь товариства з обмеженою відповідальністю. 

У ході з’ясування обставин справи, Андрій М. підтвердив суду, що до 1 грудня 2015 року виконував зобов’язання за кредитним договором. За цей час він сплатив тіло кредиту. Отже,   позичальника більше ніж 10 років після укладення оспорюваних договорів влаштовували умови правочинів і він проти них не заперечував. У своїх доводах увагу суду він зосередив на несправедливих, на його думку, умовах договорів, при укладенні яких він припустився помилки, яка має наслідком їх недійсність. Більше того, банк не мав права на здійснення операцій з валютними цінностями. Це змусило його звернутися до Рівненського міського суду з позовом до уповноваженої особи фонду гарантування вкладу фізичних осіб на ліквідацію фінансової установи про захист порушеного права споживача фінансових вимог, визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.

5 грудня 2018 року Рівненський міський суд ухвалив рішення на користь позивача, визнавши правочини недійсними. Товариство з обмеженою відповідальністю як правонаступника банку оскаржило рішення в Рівненському апеляційному суді.

Задовольняючи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю про відмову Андрію М. в задоволенні позову та скасовуючи рішення місцевого суду, Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ виходив з того, що позичальник понад 10 років вважав правочини законними, їх не оспорював, не звертався за роз’ясненнями до контрагента, сплачував заборгованість за кредитом згідно з графіком, встановленим банком. Тому з цієї підстави оспорювані договори визнані недійсними бути не можуть. Відповідно до висновку експерта судово-економічної експертизи, на дату закінчення договору кредиту, а це — до 8 лютого 2033 року, позичальник має сплатити 84 000 доларів США. Більше того, відповідач не надав суду доказів на підтвердження погашення кредиту з 6 березня 2015 року до 12 січня 2016 року. Натомість кредитодавець довів у суді, що володіє ліцензією Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, у тому числі в укладення кредитних споживчих договорів в іноземній валюті. Оскільки суд попередньої інстанції уваги на наведені  обставини не звернув, це призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.