Міжнародне товариство з прав людини засудило Prosud, ГРД та низку ЗМІ за дезінформацію про діяльність системи правосуддя

6-7 грудня 2019 року українська секція Міжнародного товариства прав людини представила на Східно-Європейській конференції з дезінформації у Франкфурті-на-Майні (Федеративна Республіка Німеччина) доповідь на тему «Проблема розпалювання ненависті і дезінформації в ЗМІ в судовій сфері» Редактор: О.Ф. Алексєєв, виконавчий директор української секції Міжнародного товариства прав людини.

Доповідь підготовлена у  рамках проектів «Зміцнення верховенства права в Україні», «Мас-медіа, формування думки, права людини в країнах Східного партнерства і Росії».

У 2019 році Міжнародне товариство прав людини (МТПЛ) за підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина розпочало роботу над проектом «Мас-медіа, формування думки, права людини, в країнах Східного партнерства і Росії». Проект охоплює вісім країн (Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Німеччина, Грузія, Молдова, Росія і Україна) і 22 міста, в яких відбулися заходи, присвячені проблемам поширення недостовірної інформації і розпалювання ненависті в ЗМІ.

В Україні зустрічі пройшли в Харкові, Запоріжжі та Києві. Уже під час першої зустрічі, крім обговорення проблеми «фейкових новин» і розпалювання ненависті, була порушена проблема використання слів образливого характеру, а також визначень, наведених у законодавстві України, як таких, що можуть мати наслідком цивільну або навіть кримінальну відповідальність.

Крім цього, Міжнародне товариство з прав людини у 2019 році розпочало активну роботу над проектом «Зміцнення верховенства права в Україні», в основу якого покладено моніторинг права на справедливий суд, що проводиться організацією із 2017 року. Проект охоплює шість регіонів України (Київська, Житомирська, Харківська, Полтавська, Львівська, Запорізька).

У круглих столах, проведених у межах проекту «Зміцнення верховенства права в Україні», взяли участь, в тому числі, представники судової влади (Вищої ради правосуддя, Національної школи суддів України, Державної судової адміністрації України та безпосередньо голови судів, судді та судді-спікери), адвокатури (ВКДК, НААУ і Центру ВПП), прокуратури, ОБСЄ та інші. Однією з тем, що активно обговорювалися на обох зустрічах, стала взаємодія засобів масової інформації та судової системи. З усіх регіонів, охоплених обома проектами, надходила інформація про тиск ЗМІ та учасників судових процесів, в тому числі про публікацію недостовірної чи перекрученої інформації щодо справ, які перебувають на розгляді в судах, використання особистих даних суддів (опублікованих ними в розгорнутих деклараціях), нехтування презумпцією невинуватості тощо.

У результаті такого обговорення вдалося виділити кілька основних проблем взаємодії представників ЗМІ та учасників судових процесів, на основі яких складено цю доповідь. Викладену в ній інформацію слід сприймати не як комплексну роботу, а як визначення проблематики, що вимагає подальшого  ретельного вивчення і комплексного збору фактів тиску ЗМІ на учасників судових процесів.

Журналісти отримують занадто слабкі юридичні знання (за інформацією доцента Запорізького національного університету І.Бондаренко), внаслідок чого виникають проблеми в розумінні того, що відбувається у судових засіданнях. У першу чергу, має місце нерозуміння основних принципів, зокрема таких, як «презумпція невинуватості», відмінність понять «підозрюваний» і «обвинувачений», використання інформації, якій суд ще не надав оцінки, як єдино правильної і достовірної. Керуючись принципом оперативності, ЗМІ не звертаються до суду за роз’ясненнями, на низькому рівні володіють інформацією про роботу прес-служб судів.

Для створення «цікавого» контенту ЗМІ використовують провокаційні заголовки, особисту інформацію про учасників процесу і виривають з контексту окремі процесуальні моменти.

ПРИКЛАДИ ТИСКУ НА УЧАСНИКІВ СУДОВИХ ПРОЦЕСІВ

Зазначені способи тиску ЗМІ застосовують щодо всіх учасників судових процесів. Неодноразово спостерігачі МТПЛ стикалися з ситуацією, коли журналісти були присутні в залі суд не впродовж усього засідання, а лише певний час, а згодом робили помилкові висновки або подавали інформацію занадто суб’єктивно. За інформацією І.Бондаренко, майбутніх журналістів навчають в публікаціях відокремлювати факти від міркувань і об’єктивну інформацію від власних висновків. Тим не менше, порівнюючи звіти МТПЛ і статті в окремих ЗМІ, можна дійти висновку про некоректність журналістів і нехтування вищевказаним принципом. У деяких випадках така діяльність прямо суперечить Міжнародним принципам професійної етики в журналістиці (ЮНЕСКО, 1983), які визначають право громадян на достовірну інформацію, об’єктивне висвітлення подій як обов’язок журналіста, а також принципи соціальної відповідальності, чесності представників журналістської професії, поваги до приватного життя і загальних цінностей.

СУД

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що робота судів, які виступають гарантами справедливості і відіграють основну роль в державі, повинна користуватися громадською довірою, а отже, повинна бути захищена від необґрунтованих публічних нападів, безпідставної і деструктивної критики (рішення у справах «Скалка проти Польщі», «Праґер і Обершлік проти Австрії»).

За даними, наданими прес-службою Вищої ради правосуддя, в 2019 році (станом на 4 жовтня 2019 року) до ВРП надійшло близько 350 повідомлень про  втручання у здійснення правосуддя, в тому числі щодо тиску з боку або за участю ЗМІ. За результатами розгляду 93 повідомлень ВРП було прийнято рішення про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.

Яскравим прикладом тиску на суд є інтерв’ю Генерального прокурора Р.Рябошапки від 15 листопада 2019 року, опубліковане «Радіо Свобода» (Radio Liberty), в якому йдеться, що судова система так і залишилася «закритою кастою, де декілька прізвищ фактично керують цією судовою системою». На думку Генерального прокурора, з противниками президентської програми «перезавантаження» органу, який відповідає за відбір і звільнення суддів, необхідно спілкуватися більш «радикально» і в рамках Кримінального процесуального кодексу України. Таке інтерв’ю ВРП розцінила як спробу дискредитувати судову систему і вплинути на ВРП з метою «ручного управління» з боку прокуратури (рішення ВРП від 21 листопада 2019 року № 3099/0/15-19¹).

ВРП також визнала тиск на суддю Чаплинського районного суду Херсонської області Пилипенко І.О., якій у зв’язку з розглядом однієї із справ погрожували в будівлі суду, ображали, не давати увійти до зали судового засідання для винесення рішення, а також намагалися зірвати засідання. За цими подіями спостерігав кореспондент місцевого видання «Херсонщина 24». Після цього видання «Херсонщина 24» звинуватило суддю Пилипенко І.О. в умисному затягуванні справи за грошову винагороду. На думку Міжнародного товариства з прав людини, подібні публікації, що не підтверджені фактами, підривають авторитет судової влади і заздалегідь формують у громадськості думку про те, що суд винесе завідомо  неправосудне рішення.

Публікацією, яка підриває авторитет судді зокрема і судової влади в цілому, можна назвати також опубліковане інтерв’ю судді Конституційного Суду України Віктора Городовенка. Кореспондент ресурсу «Нова влада» ставила судді досить провокаційні запитання, в тому числі про вартість крісла судді КСУ та чи пропонували судді коли-небудь хабар. Попри те, що суддя, відповів, що таких пропозицій не отримував, у тому самому інтерв’ю інформаційний ресурс розмістив такий коментар члена Громадської ради доброчесності: «... вся судова система існує і живе на хабарах. Це факт. Це те, що всі знають, і що не вимагає доведення».

Подібні формулювання, особливо із твердженнями «не потребують доведення», «це факт» тощо, не підкріплені жодними даними або дослідженнями, створюють імідж судової системи як корупційної і несправедливої. Вони часто використовуються ЗМІ, вкрай негативно впливаючи на рівень правосвідомості суспільства і довіри до судової влади. Окремі ресурси дозволяють собі скептичні формулювання на адресу всієї судової системи і окремих судів, наприклад, називаючи суди «скандальними», а суддів – «одіозними».

Інтернет-ресурс «PROSUD», аналізуючи прийняте суддею Львівського окружного адміністративного суду Карп’як О.О. рішення щодо скасування рішення Львівської міськради в частині заборони використання комуністичної символіки на будівлях державної і комунальної власності, оперував у «власному розслідуванні» своєю інформацією про те, що суддя – мати-одиначка, яка проживає з неповнолітнім сином, а також аналізував вартість її майна, яке фактично було придбано ще за кілька років до призначення О.Карп’як суддею. Зазначене фактично не мало жодного відношення до рішення судді у цій справі і зачіпало її приватне життя.

Суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Ю.Горбачова за рішення у справі, що має «політичний підтекст» (не визнано факт загибелі одного з військових України через російську агресію), була піддана цькуванню у ЗМІ. Окремі джерела публікували висловлювання про суддю як про «сепаратистську «консерву» у мантії», маючи на увазі, у тому числі, всіх суддів, які не визнають, на думку авторів, у своїх рішеннях факт російської агресії. Крім того, на сайті видання «Обозреватель» запропонували для таких суддів створити «штрафбат». А у схожих справах, що стосуються необхідності прийняття рішень щодо військових дій на сході України, автор цієї статті визнав, що він займається боротьбою із суддями за правильні рішення. Про правові підстави такої «боротьби» автор не зазначив.

ПРОКУРОРИ

Можливо, з огляду на специфіку професії прокурора, щодо них у ЗМІ рідше зустрічаються публікації, які можна було б розцінити як тиск. Проте періодично з’являються натяки або відкриті висловлювання про неправомірне отримання вигоди окремими представниками органів прокуратури. Практично у всіх подібних публікаціях, знайдених МТПЛ під час підготовки цієї доповіді, така інформація подається без будь-яких фактів, проведення журналістських розслідувань і, тим більше, не ґрунтується на рішенні суду. Окремі ЗМІ у назвах своїх публікацій, як і у випадку із судами, воліють використовувати епітети «скандальний» і «одіозний». Хоча такі висловлювання суперечать гарантованому Україною праву на захист честі, гідності та ділової репутації.

АДВОКАТИ

Досить часто тиску або цькуванню у ЗМІ піддаються й адвокати. Попри те, що статтею 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» заборонено ототожнення захисника з його клієнтом, ЗМІ, ігноруючи правила журналістської етики, ставить адвоката на один щабель з ним, проектуючи на адвоката правопорушення, інкриміновані його клієнту. Найчастіше об’єктами цькування стають адвокати у політичних або економічних процесах, де предметом спору є великі суми грошей. Так, наприклад, адвоката В.Рибіна, який веде справи з політичною складовою («справа А.Хандрикіна» – екс-співробітника спецпідрозділу «Беркут», «справа Михальчевського» – хірурга, колишнього заступника міністра охорони здоров’я Криму та інших), ЗМІ називають проросійським. Особисті дані таких адвокатів публікуються на інтернет-ресурсі «Миротворец», визнаному Міністерством закордонних справ Федеральної Республіки Німеччина і Моніторинговою місією ООН з прав людини таким, що суперечить міжнародним нормам. Створення засобами масової інформації подібних характеристик можуть мати наслідком як кримінальну відповідальність, так і психологічний та фізичний тиск на адвокатів з боку «активістів».

ОБВИНУВАЧЕНІ

«Призначення винних» засобами масової інформації є постійною проблемою. Необхідно відзначити позицію Європейського суду з прав людини, згідно з якою справедливий судовий розгляд може стати неможливим при запеклій кампанії в пресі, спрямованій проти обвинуваченого (рішення у справі «Бернс і Еверт проти Люксембурга»).

У справі А.Мельника та інших (яке МТПЛ досліджує з 2017 року) проти обвинувачених у ЗМІ йде гучна кампанія. Кілька видань, у тому числі місцева газета «Автограф», називає обвинувачених уже винними у скоєнні інкримінованих їм злочинів. Необхідно відзначити, що розгляд справи триває  багато років, на цей час обвинувачені А.Мельник, А.Крижанівський та І.Кунік шостий рік перебувають під вартою, їх вина не  доведена. Однак через те, що один з обвинувачених – І.Пасічний – пішов на угоду зі слідством і визнав провину, ЗМІ про інших обвинувачених також говорять вже не інакше як про винних або злочинців, які «відправляться за колючий дріт».

Журналіста Павла Волкова, якого звинуватили у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтею 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) і статтею 258-3 (створення терористичної групи чи терористичної організації) Кримінального кодексу України, зокрема  в частині пособництва терористам, деякі ЗМІ ще до рішення суду «призначили» винними, а докази, надані стороною обвинувачення, визнали беззастережними. У ході всього судового розгляду справи його називали не інакше як сепаратистом. На думку цих засобів масової інформації, П.Волков однозначно винний в тих злочинах, які йому інкриміновані, і навіть в тому, про що не йшлося в повідомленні про підозру і обвинувальному акті. Навіть після того як суди першої та апеляційної інстанцій виправдали журналіста повністю, в деяких місцевих ЗМІ його продовжували називати сепаратистом, звинувачувати в отриманні коштів від Російської Федерації.

Вплив засобів масової інформації на громадську думку складно переоцінити. Зокрема, Європейський суд з прав людини підтримує свободу вираження думки, прихильно сприймає і ту, що є нешкідливою або нейтральною, як і ту, яка ображає, шокує або викликає занепокоєння. На думку ЄСПЛ, такі вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких неможливо демократичне суспільство. Проте Європейський суд наполягає на тому, що преса не повинна виходити за межі, в тому числі щодо репутації та прав окремих осіб, і має використовувати надійні джерела для підтвердження інформації, аби не  завдати шкоди репутації особи (рішення Великої Палати у справах «Лендон, Очаківський-Лорап і Іюлі проти Франції», пункт 67, та «Передсен і Бодсгор проти Данії», пункт 78).

Як свідчить практика, ситуації, подібні ситуаціям А.Мельника і П.Волкова, виникають нерідко. Унаслідок цього людина, яка є ще тільки підозрюваною або обвинуваченою у скоєнні злочину, завдяки ЗМІ в очах суспільства автоматично стає злочинцем, щодо якого нібито вже прийнято рішення суду. Як вбачається з наведених прикладів, навіть рішення суду не зупиняє ЗМІ і не є обов’язковим для багатьох новинних ресурсів. Презумпція невинуватості ігнорується істотною частиною українських ЗМІ.

Для прикладу, інтернет-ресурс ТСН, що належить телеканалу «1+1», 2 серпня 2017 року, відразу після опублікування прес-службою Служби безпеки України інформації про затримання журналіста Василя Муравицького, опублікував матеріал із заголовком «На Житомирщині викрили журналіста-блогера, який писав антиукраїнські статті на замовлення Кремля». Цей самий ресурс називав В.Муравицького «пропагандистом» і «прокремлівським», заявляючи, що він «готував і поширював антиукраїнські матеріали», хоча станом на середину грудня 2019 року суд не виніс рішення у цій справі.

ВИСНОВКИ

Наведеними прикладами публікацій у ЗМІ хотілося б звернути увагу громадськості на необхідність відстороненого сприйняття інформації, яку надають медійні ресурси. Створення громадської думки шляхом маніпулювання інформацією – це одне з безумовних явищ інформаційного світу, яке не можна заперечувати. Проте існує запит на «чистоту контенту», що надається ЗМІ. Проведена робота покликана вчергове привернути увагу громадськості і зацікавлених суб’єктів (суддів, адвокатів, прокурорів тощо) до проблеми взаємодії судової системи (в широкому сенсі) і засобів масової інформації.

Джерело: Прес-центр судової влади України