Рівненський апеляційний суд визнав законним висновок суду першої інстанції

Про стягнення з фінустанови на користь колишньої працівниці понад 180 тисяч гривень.

Предметом розгляду в Рівненському апеляційному суді стала апеляційна скарга одного з банків, в якому з 2001 по 2009 рік працювала рівнянка. Банк оскаржив рішення місцевого суду, проголошеного в листопаді 2019 року, яким  фінансову установу зобов’язано сплатити на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із червня 2009-го по травень 2019 року, а також компенсацію втрати частини заробітної плати.

В апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що судом першої інстанції не було застосовано принцип справедливості та співмірності стягнутої суми пропорційно до суми заборгованості, оскільки сума стягнутого середнього заробітку більше, ніж у сто разів перевищує суму середньомісячної заробітної плати позивача. Крім того, впродовж 10 років позивачка не зверталась до Банку або до суду з вимогами про стягнення компенсації за невикористану відпустку. Більше того, роботодавцеві не було відомо, що працівниця виховує дитину-інваліда. Просив скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове — яким позивачці відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Рівненського апеляційного прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржуване рішення — скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення  позову.

— Вивчаючи матеріали справи, колегія суддів з’ясувала, що у день звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунок у строки, передбачені ст. 116 Кодексу законів про працю, — каже  суддя-спікер Рівненського апеляційного суду Надія Ковальчук. — Фінансова установа не виплатила позивачці компенсацію за невикористані дні соціальної відпустки як одинокій матері, яка має дитину-інваліда, за весь період роботи. Зрештою, це й стало підставою звернення рівнянки до суду.

Апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, вважає його таким, що суперечить положенням Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків її виплати», Закону України «Про оплату праці» та не визначився із характером виплати, що є визначальним для стягнення компенсації за порушення строку виплати заробітної плати.

Так, статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків її виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків її виплати» підлягає до застосування до грошових доходів громадян, що мають разовий характер, якою за своєю суттю є компенсація за невикористану відпустку. Норми вказаного Закону можуть застосовуватись до тих видів доходів, які мають характер періодичних платежів та мають регламент щодо їх виплати.