Рівненський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду про задоволення позову про визнання власності на спадкове майно

Рівненський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду про задоволення позову про визнання власності на спадкове майно

Оскільки при вирішенні справи суд першої інстанції не звернув уваги на те, що якщо на час відкриття спадщини спадкоємиця була пенсіонером, вона має право на половину частки спадкового майна, яке б належало їй у разі спадкування за законом (обов’язкова частка), незалежно від змісту заповіту, складеного спадкодавцем. Така норма передбачена ч. 1 ст.1241 Цивільного кодексу України. Детальніше — у матеріалі.

Торік у серпні до місцевого суду звернулася громадянка П. з позовом до органу місцевого самоврядування про визнання права власності на спадкове майно. Позивачка свої вимоги мотивувала тим, що громадянка Г., мешканка одного з сіл Рівненщини, переїхала до Республіки Казахстан, де на початку 2007 року, на 84-му році померла. За життя жінка вчинила на ім’я позивачки заповіт, в якому заповіла їй земельну частку (пай). Про смерть спадкодавці вона дізналася лиш через 10 років, спадщину у встановлений законом строк не прийняла, тому звернулася до місцевого суду для визначення додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини. Нотаріус відмовив жінці в оформленні спадщини, оскільки та не мала правовстановлюючих документів на землю. Переконувала, що інших спадкоємців на спірне спадкове майно немає.

Суд першої інстанції позов громадянки П. задовольнив повністю, визнавши за позивачкою право власності на спадкове майно за заповітом після смерті спадкодавиці.

Дочка громадянки Г. оскаржила рішення місцевого суду до Рівненського апеляційного суду. В апеляційній скарзі стверджувала, що суд попередньої інстанції не встановив, чому відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно і чи є інші спадкоємці за законом. Позивачка умисно не повідомила, що у померлої є 77-річна дочка, оскільки та має право на обов’язкову частку у спадщині. Просила рішення суду скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

У ході судового розгляду суд апеляційної інстанції з’ясував, що в 1997 році громадянці Г. районною радою видано сертифікат на право на земельну частку (пай). На підставі документа жінка володіла правом на спірну земельну ділянку.

У 2001 році жінка склала заповіт, у якому заповіла громадянці П. сертифікат цю земельну ділянку (пай).

Вивчивши матеріали справи, заслухавши думку сторін,  Рівненський апеляційний суд апеляційну скаргу представника громадянки К. задовольнив, а рішення місцевого суду скасував. Також суд відмовив громадянці П. у задоволенні позову до органу місцевого самоврядування про визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд при вирішенні справи не звернув уваги на те, що на час відкриття спадщини дочка спадкодавці була пенсіонером. А в розумінні ч. 1 ст. 1241 Цивільного кодексу України передбачено, що незалежно від змісту заповіту, вона має право на половину частки спадкового майна, яке б належало їй у разі спадкування за законом (обов’язкова частка). Суду першої інстанції не були відомі такі обставини через незалучення до справи дочки спадкодавці — 77-річної громадянки К., яка проживає в Республіці Казахстан. Очевидно, що сторони приховали дані щодо інших спадкоємців після смерті громадянки Г., це й призвело до ухвалення рішення, яке не могло залишитися чинним. Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Крім того, орган місцевого самоврядування не перебував із позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав на спадкування майна, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, спадщина не визнавалася відумерлою, органом сільського самоврядування не порушувалися спадкові права та вони ним не оспорювалися.

У контексті заявлених вимог не може братися до уваги рішення про задоволення позову лише до цього відповідача, адже належним співвідповідачем у тому числі має бути інший спадкоємець, з яким у позивача існує спір щодо права спадкування.