Позбавлення батьківських прав як захід захисту прав дитини

Одним з головних принципів сімейного права є паритетність у побудові сімейних відносин. Цей принцип навіть знайшов своє відображення в Основному Законі України – Конституції, у статті 51 якої зазначено, що кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. До суду надійшла апеляційна скарга Ц. на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, яким позивачу відмовлено у позбавлення батьківських прав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що, мати в теперішній час здійснює всі дії щодо можливості бачитися з дитиною, бажає приймати участь у її вихованні, однак позивач перешкоджає їй в цьому. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов'язки стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду.

Пунктами 15, 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її  утримують, та  ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Пошук процесуальних рішень по даній справі можна здійснити в Єдиному державному реєстрі судових рішень за номером: 495/9166/17.

За повідомленням Судової влади України