Майно, придбане у шлюбі, є спільною сумісною власністю

Якщо хтось із подружжя не довів у встановленому законом порядку протилежного.

До Рівненського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга жителя одного з районів Рівненської області на рішення місцевого суду, яким частково задоволено позов його колишньої дружини та зобов’язано відповідача не чинити позивачці перешкод у користуванні квартирою, придбаною подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі.

Із матеріалів справи відомо, що спірну квартиру подружжя, яке виховує двох дітей,  придбало у 2016 році. Через рік пара розірвала шлюб. Після цього відповідач змінив замки до вхідних дверей у квартирі  і не впускає позивачку та дітей у помешкання.

Це стало приводом для звернення громадянки до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом забезпечення вільного доступу та розпоряджання належним їй на праві приватної власності квартирою шляхом забезпечення вільного доступу до спірного помешкання.

Судове рішення до Рівненського апеляційного суду оскаржив колишній чоловік позивачки. Пояснив, що спірна квартира придбана ним за кошти його батька, і в цій квартирі ні колишня дружина, ні їхні діти ніколи не були зареєстровані. Вважає, що суд першої інстанції передчасно зробив висновок про те, що спірна квартира є об’єктом права сумісної власності подружжя, він є одноосібним власником квартири, а тому за законом має право користуватися та розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд. Тому судове рішення є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, відтак  підлягає скасуванню та ухваленню нового — про відмову у задоволенні позову його колишній дружині.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.  

— Статтею 60 Сімейного кодексу України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини доходу, — роз’яснила Надія Ковальчук, суддя-спікер Рівненського апеляційного суду. — Відповідач наполягав, що квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, однак на час вирішення спору не надав належних, достовірних та достатніх доказів, що спірна квартира придбана за його особисті кошти чи кошти його батька, як він вказує у своїх доводах апеляційної скарги, є його особистою приватною власністю, а тому апеляційний суд прийшов до переконання, що відповідач неправомірно чинить перешкоди позивачці  у доступі до спірної квартири та в користуванні нею.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд врахував положення статті 41 Конституції України, якою передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. 

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно та повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв’язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.