Порушенням процедури звільнення працівника з роботи суперечить вимогам трудового законодавства

Законом передбачено, що роботодавець при скороченні працівника, незалежно від його кваліфікаційного рівня, повинен запропонувати йому всі без винятку вакантні посади, наявні на підприємстві.

Громадянка В. звернулася до суду з позовом до колишнього роботодавця про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, просила скасувати наказ про її звільнення та відшкодувати витрати на правничу допомогу.

Рішенням місцевого суду позов задоволено.

Вважаючи таке рішення незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, відповідач оскаржив його в Рівненському апеляційному суді, просив судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити колишній працівниці у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм місцевим судом належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

— Спірні відносини між сторонами виникли з приводу законності звільнення позивачки з роботи, яка в установі працювала з 2001 року і була звільнена у березні 2019 року у зв’язку із введенням в дію нового штатного розпису, в якому посади позивачки не було, — каже суддя-спікер Рівненського апеляційного суду Надія Ковальчук. — Місцевий суд встановив, що роботодавець повідомив про наступне звільнення 100 працівникам, 99 з яких запропонував на вибір вакантні посади та конкретну з них  — громадянці В..

Згідно з ч. 1 ст. 40, ч.1, 3 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України), власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов’язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Обов’язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, і за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов’язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади, які з’явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року, від 10 вересня 2018 року та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 року.

— Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці, як і врахування переважного права на залишення на роботі, пропри те, що у позивачки має місце тривалий безперервний стаж роботи, який, у свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 42 КЗпП України, береться до уваги як перевага при рівних умовах продуктивності роботи та кваліфікації працівника, — каже Надія Миколаївна. —  Таким чином, має місце порушення роботодавцем процедури звільнення позивача з роботи, яке виявилося у недотриманні обов’язку запропонувати працівникові, який попереджений про наступне вивільнення, всі інші вакантні посади, які з’явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає цей спір. 

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні трудового спору, в зв’язку з чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з дотриманням норм матеріального процесуального права.