Рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою фактично є індивідуально-правовим актом

І є разовим та припиняє свою дію в разі його виконання.

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ розглянув апеляційну скаргу громадянки М. на рішення місцевого суду, яким позивачці відмовлено у скасуванні низки рішень, прийнятих органами місцевого самоврядування, та зобов’язанні Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради вчинити певні дії.

Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що рішенням виконкому однієї з сільських рад Рівненського району у 1979 році позивачці М. виділено земельну ділянку під будівництво площею 0,06 га. Це рішення вже в наступному році затверджене виконкомом Рівненської районної ради та видано Свідоцтво про забудову. Громадянка М. затвердила Будівельний паспорт та План земельної ділянки. У Плані зазначено площу виділеної під забудову земельної ділянки 600  м.кв., вона збігається із зазначеною у Свідоцтві про забудову.

Рішенням зборів уповноважених колгоспу у 1981 році позивачці дозволено будівництво та виділено ще 0,02 га.

На той час колгоспи не були власниками землі, а мали її у безстроковому користуванні від держави та не могли нею розпоряджатись без погодження в даному випадку з сільрадою та райрадою, зокрема щодо виділення громадянці М. спірних 0,02 га.

Позивачка ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції не надала доказів про затвердження цього рішення зборів уповноважених колгоспу про виділення частини спірної земельної ділянки площею 0,02 га рішенням виконкому сільської ради й виконкому Рівненської районної ради та відведення її з винесенням її меж в натурі, землевпорядною організацією.

У 2015 році позивачка звернулась до сільради із вимогою передати їй у власність земельну ділянку площею 0,08 га, яка знаходиться у її використанні. Рішенням сільради жінці відмовлено в наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, у зв’язку з відсутністю вільних земель запасу у відповідача. Крім того, спірна земельна ділянка на момент звернення оформлялась для передачі у власність іншому громадянинові.

Місцевий суд відмовив громадянці М. у задоволенні її позовних вимог про скасування низки рішень органів місцевого самоврядування та зобов’язання Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності громадянина С. на спірну земельну ділянку та скасуванні запису у поземельній книзі щодо її реєстрації шляхом внесення до державного земельного кадастру відомостей про його скасування.

Не погодившись із таким рішенням, громадянка М. оскаржила його в апеляційному порядку. Просила рішення місцевого суду скасувати та постановити нове — про задоволення її позовних вимог повністю.

Залишаючи апеляційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, Рівненський апеляційний суд виходив з того, що при поданні позивачкою документів на отримання земельної ділянки та оформлення на неї права власності, в розумінні земельного законодавства спірна частина земельної ділянки площею 0,02 га була вільна. Відповідачі у справі, громадянин С., сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області дотримались встановленого законодавством порядку та вимог щодо набуття її у власність та реєстрації. Місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог громадянці М., оскільки відповідач С. здійснив державну реєстрацію права власності земельної ділянки згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності у 2017 році.